LITMIR.BIZ

      Поза «службовими обов’язками» проводжу час у Кам’янці досить симпатично. У місті було багато свідомої української інтеліґенції, був добрий хор, аматорський театр. Відбувалися часто вистави, концерти.

      Під час однієї вечірки познайомився з гарненькою інтеліґентною дівчиною.

      Надзвичайно симпатична, щиренька Галочка, як то кажуть, припала мені до душі. Не минуло багато часу, і я захворів на перше серіозне молоде кохання. Сталося те саме і з Галею.

      По кількох вечорах, проведених в розкішному парку графів Давидових, «признаємося до вини» (навзаєм). Сталося це в історичному ґроті, викопаному під одним із схилів, в якому століття назад відбувалися таємні зібрання Південної організації декабристів. Хтось із місцевих «істориків» оповідав мені, що у тому ґроті Пушкін написав кілька своїх віршів.[160]

      В кожному разі для побачень та відпочинку після прогульки[161] по гористому парку кращого місця не треба було. Сівши на мальовничому відламку скали, мріяли ми із Галею про час, коли Україна стане вільною, мріяли про одруження – та чи мало про що мріють закохані весняного вечора! На овиді була боротьба, була непевність за завтрішній[162] день і життя – та хто під час життьової весни задумується над такими речами?!

      Не марнуючи часу, нав’язуємо з Чорнотою у Кам’янці політичні зв’язки з своїми певними людьми і розставляємо їх на «бойові пости» на випадок, коли нам прийдеться покинути місто.

      Втаємничена частково в нашу справу (після бурного конфлікту з Андрієм) Галя робила нам цінні послуги. Під виглядом відвідування родичів у Медведівці, не викликаючи підозрінь, виконувала обов’язок зв’язкового між нами і штабом Холодного Яру. Було рішено, що, коли покинемо Кам’янку, будемо держати зв’язок з своїми людьми там через неї.