LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Та й годі… Старший кацапюга відкинув її ногою та й командує: «Заганяйте всіх досередини та запалюйте хату!» Замкнули нас усіх в коморі і запалили. Чуть не подусилися[127] від диму, поки люди випустили. А з ними на коні за провідника був отой кацапчук з Жаботина, що восени на Кресельцях в парні обіддя гнув. Отут в сінях старший гроші йому давав і дякував, як відпускав додому.

      Козак-мельничанин, що стояв на порозі, схвильовано вдарив рукою до поли:

      – Фєдька[128] Пєсков! А ми ж його перестрівали в лісі, як їхав назад. Питаємо, де був – каже, приїжджав на Кресельці спитати, чи нема ще роботи, та хотіли большевики коня забрати – насилу випросився. Ми й повірили! А чорт! В руках був, і випустили!

      Коло дверей зібрався вже чималий гурт людей. Кілька дівчат плакали, заглядаючи у сіни. Стискаючи нервово рушницю, стояв недалеко сусід Чучупаки дядько Степан – блідий, з страшним розлюченим поглядом. У нього «товариші» забрали останнього коня і знасилували двох дочок, одну підлітка.

      Повертаюся до людей:

      – Як знаємо, хто привів – не втече. Але хто їх попередив і вивів з села тою доріжкою?

      В похмурих[129] поглядах не було відповіді. У всіх стояло те саме запитання.

      Молоденька дівчина, сирота Палазя, яка служила наймичкою у мельничанського богатія[130] Сидора Гунявого, зробила мені непомітний знак заплаканими очима і пішла на вулицю. Виходжу й доганяю її.

      – Пане Залізняк, я знаю, хто це. Це мій господар. Він дуже гнівався на Чучупаків за те, що оту найближчу ділянку з панського саду віддали старій вдові Явдосі, а не йому під нову садибу. Він же і лісу туди був навозив, щоб будуватися, а Петро Чучупака сказав, щоби забрав.

      – Але ж звідки ти знаєш, що це він?

      – Я чула. До нас на кватиру отой старший москаль став. Приходили до нього москалі, то він казав їм, що дві години будуть стояти – коней годувати і самі обідати. Наказав, щоб варили люди обід для москалів. Вони не знали, що наші з рушницями до лісу вивтікують і що у нас в селі багато козаків. Хвалилися все людям… «Ми, – кажуть, – всю вашу банду в лісі перебили і переловили». А потім старший почав до мене приставати, щипати, так я втікла[131] з хати і заховалася в клуні за солому. Але чую – заходить до клуні господар, а за якийсь час москаль-старший. «Зачем ты меня, – питає, – звал?» А господар до нього: «Тікайте, товариші, поки не пізно, бо біда вам буде». І того, каже, сукіного сина Чучупаку відіб’ють. У нас, каже, село – сама банда: усі з рушницями в лісі та на хуторях збираються. «І кулемети, – каже, – вже на хуторі виставили. І на Головківку вас уже не пустять, і в Медведівці та в Лубенцях – чути – дзвонять. Як затримаєтеся, то з усіх боків почнуть вас бити. Виїжджайте отою доріжкою через городи нагору, а там виїдете на дорогу і направо до мосту. А на тім боці ваші є. Тільки поспішайте та уважайте, щоб на вас з Медведівки або Зам’ятниці не напали…»

      Стискаю схвильованій дівчині руку.

      – Добре, Палазю, не

Скачать книгу