LITMIR.BIZ

Скачать книгу

любить воювати, а хлопців, що забагато пошани до смерті мають, не візьме. Кулеметів назбираємо по селах скільки буде треба. Самі села у нас – як вітер подує… Як допечуть добре «товариші», то всі підуть, в кого рушниці нема – з косою або з штилем піде. Але як загориться – так і згасне… Дядьки у нас важкі, його на два-три дні від жінки та господарки не відтягнеш, але як розлютується – з косою на панцирник попреться. А зрештою, не берусь я говорити, як там з повстанням може бути. Хлопців добрих загін, як треба буде, Богдан збере.

      – Що там у триліській волості чувати, товаріщ воєнком? – звернувся Чучупака до Козаченка.

      – У нас, товаріщ отаман, усе мовчить – «бо благодєнствує»… Дядьки развйорстку дають, аж чуби тріщать! ЧК недалеко, як що не так – «под стенку» зараз… Доніс хтось, що в минулому році проти червоних виступав – забрали і розстріляли, знайшли захований хліб чи зброю – розстріляли, втік з Червоної армії – розстріляли, ще й хату спалили. Плачуть селяни, але на якусь організовану акцію волость нездатна. Перш за все населення вже налякане і здеморалізоване, по-друге, багато є місцевих большевиків, які добре живуть тепер на рахунок селян і звичайно пронюхають та донесуть про підготовку. Стихійний вибух повстання дуже можливий, особливо коли б повстали сусідні волості – але наразі мусимо сидіти тихо. Свідомого, активного елєменту є багато, особливо молоді, та треба бути з цим обережним, щоб не підвести людей під розстріл без користи. Для «охорони волревкому» я зорганізував відділ із сімнадцяти «червоноармійців». Підібрав бідних, але наших по настроях хлопців. Серед міліції теж є свої хлопці. Тепер я стараюся, щоб дали мені зброю та дозволили мені сформувати загін чоловік на сто для боротьби з дезертирством і бандитизмом. Як вдасться, підберу відповідний склад, а весною волревком та партячейку «под стенку» і почумакую до Холодного Яру…

      Положення в селах останніх отаманів, що підлягали безпосередньо Чучупаці й були в складі Холодного Яру, було відоме, і розмова перейшла до організації влади на місцях. Слово знову взяв начальник штабу Петро Чучупака. Був це немолодий вже, років під сорок, старшина, з простим серіозним обличчям, з трохи понурим поглядом карих очей, зовсім неподібний до брата Василя, отамана – двадцятишестилітнього гарного бльондина, в якого блакітно[108] -сірих очах було ще забагато молодости.

      – Як вам, панове, відомо, в довколишніх районах, де юридично існує вже совітська влада, фактично вона тільки зароджується. Організують владу прислані комуністи, переважно москалі та жиди, які за всяку ціну стараються затягнути до праці в установах, особливо у хлібо- і продуктозаготовчих,[109] місцевих большевиків, не кажучи вже про технічний персонал і урядовців, яких вони мусять наймати з місцевих людей. Перш за все «товаришам» іде про те, щоб хоч трохи виглядало, що совітська влада є справжня українська влада. По-друге, щоб опанувати положення, їм необхідні люди, які знають населення, обставини і умови. Вони дуже радо приймають до себе і видають партійні білєти шкурникам, що пхаються

Скачать книгу