LITMIR.BIZ

Скачать книгу

хати зайшла дружина Петра Чучупаки, Ганна Ерестівна, з шестилітньою дочкою Лідою і, привітавшися, стала помагати матері. Ця надзвичайно симпатична інтеліґентна жінка була по батькові німка, по матері полька, виросла між українцями і тепер була щирою, відданою справі націоналісткою-українкою.

      Маленька Ліда вилізла до батька на коліна й сміливо розглядала гостей. Почувши, що мене називають в розмові Залізняком, деякий час здивовано дивилася, а потім повернула в мій бік батькову голову:

      – Батьку, це Залізняк?

      – Залізняк, дочко.

      – А чому він такий молодий?

      – А який же він має бути?

      – А скільки ж йому років було, як він на Умань ходив?

      Це запитання, задане надзвичайно серіозним тоном, розвеселило всіх. Петро поставив дочку на лавку.

      – Це вона з мамою «Кобзаря» начиталася… Ану, дочко, вжар нам що-небудь з «Кобзаря»!

      – Ну то «Холодний Яр», добре?

      – Дуже добре.

      Мала, відважно жестикулюючи, продеклямувала вивчений за мамою вірш майже без помилок, замінивши тільки Нерона у Мирона. Коли вона дитячо-грізним голосом закінчила:

      …І в день радості над вами

      розпадеться кара,

      і повіє новий огонь

      з Холодного Яра! —

      cлухачі улаштували їй правдиву овацію.

      Після вечері майже вся компанія поїхала на виставу до Медведівки, край якої зливався з краєм Мельників. У вищій початковій школі була улаштована вечірка. Ставили «Степового гостя».

      При вході до школи стояла варта з кулеметом. Мужчини у залі всі з зброєю. Перед виставою добре співав хор, відкривши вечір українським гимном. Потім деклямували учні. Маленький хлопчина в козацькому строю дуже добре продеклямував «Суботів» Шевченка.

      Було якось дивно, що цей Богданів Суботів з «церквоюдомовиною» – отут, в кількох кілометрах, і що саме через це перед дверима школи стоїть звернений у його бік наладований максім, щоби вечірки несподівано не заскочили коцурівці.

      Ночували ми всі, розположившись на засланій соломою долівці, у місцевої інтеліґентної дівчини, яка відступила нам свою досить велику кімнату.

      На другий день по повороті до манастиря Чорнота, забравши своїх «міліціонерів», відійшов до Грушківки, а ми стали готуватися до евакуації Мотриного манастиря.

      В наступні дні військове майно було вивезене, й уся залога – на радість ігумені й на смуток декому з черниць – покинула манастир і розбрелася по хуторах і по селах. Усі передягнулися в свитки й киреї. Села теж змінили вигляд. Кулемети й рушниці з хат зникли. На вулицях більше з рушницями не ходили, але під верхньою одежею мирно ховалися обрізи, револьвери, ґранати. У багатьох хлопців були дубельтові пістолі з двома курками, які стріляли рушничними набоями – досить добрий виріб місцевого майстра-слюсаря.

      Та у Медведівці на ярмарку по-старому торгували зброєю. Продавали селяни з дальших сіл, холодноярці лише купували. Радянських грошей ніхто не брав, а українські

Скачать книгу