LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Замість цього він промовив:

      – Бачиш? Я ходжу! Я став сильнішим.

      Він продемонстрував це, ступивши кілька кроків вперед і назад, а потім зупинився перед нею – радісний, захеканий, з посмішкою на вустах.

      Вона змусила себе посміхнутись.

      – Ми робимо успіхи, чи не так? Ти й далі ставатимеш сильнішим – з такою-то силою волі! Але я мушу йти. Я зайшла лише привітатися.

      Його вираз обличчя відразу змінився на нещасний:

      – Не йди!

      – Але я мушу!

      Він дивився – дуже сумно, а потім додав із трагічною впевненістю:

      – Я образив тебе. Я не знав.

      – Образив мене? О ні, зовсім ні! Але я мушу йти, і швидко!

      Його обличчя було позбавлене виразу. Він радше стверджував, аніж питав:

      – Забери мене з собою, мій брате.

      – Що? О, я не можу. І зараз я мушу йти. Послухай, не кажи нікому, що я була тут, – будь ласка!

      – Не казати, що мій водний брат був тут?

      – Так. Не кажи нікому. Гм… Я спробую повернутись. Справді спробую. А ти будь хорошим хлопчиком, і чекай, і нікому нічого не говори.

      Зі спокійним виглядом Сміт це перетравив.

      – Я буду чекати. Я не розкажу.

      – Добре! – Хотіла б Джилл знати, як, в дідька лисого, вона зможе повернутися, щоб побачити його. Вона точно не могла залежати від того, коли лікар Браш вибере іншу зручну нагоду прогулятися коридором.

      Уже тепер Джилл зрозуміла, що «зламаний» замок не був зламаний насправді: її погляд ковзнув дверима у коридор, і вона побачила, чому саме не змогла сюди потрапити. До дверей прикріпили ручний засув – саме тому перепустка й не спрацювала. Як завжди у лікарнях, двері до ванної кімнати та інші двері, що могли мати засув, обладнувались так, щоб їх можна було відкрити також і за допомогою перепустки, – тож пацієнти не могли зачинитися випадково чи безконтрольно. Але тут зачинені двері утримували Сміта… І замість звичайного засуву був встановлений такий, що не дозволяв персоналу лікарні зайти всередину – навіть з перепусткою.

      Джилл підійшла і відсунула його.

      – Чекай. Я повернуся.

      – Я чекатиму.

      Повернувшись до кімнати спостереження, вона почула стук у двері: стук! стук! стук-стук!.. сигнал, по який вони домовлялися з Брашем. Вона поспішила впустити його.

      Браш розгнівано вигукнув:

      – Де тебе чорти носять, сестро? Я стукав тричі. – Він підозріливо глянув на внутрішні двері.

      – Я побачила, що твоя пацієнтка перевернулася, – швидко збрехала Джилл, – і поправляла її подушку-комір.

      – Чорт, я ж сказав: просто сидіти за столом!

      Джилл раптом зрозуміла, що цей чоловік боїться – навіть більше, ніж вона. І він на це мав більше причин. Вона вдарила у відповідь.

      – Лікарю! Я зробила вам послугу, – сказала вона холодно.

      – За вашу пацієнтку не відповідає наглядач поверху. Але, оскільки ви довірили її мені, я мала зробити все необхідне, поки вас не було. Оскільки ви запитали, що я робила, то подзвонімо керівнику і вирішимо всі питання.

      – Що?

Скачать книгу