LITMIR.BIZ

Скачать книгу

він бачив унизу. Завдяки цій думці він майже почав порівнювати марсіанські та людські методи, яких Старійшини не схвалювали, – але його розум підсвідомо відкинув таку єресь.

      Джилл мовчала й далі, намагаючись зосередитись. І раптом вона зрозуміла, що таксі вже майже підлітало до її будинку, й так само швидко усвідомила, що її квартира – це останнє місце, куди варто йти: коли вони з’ясують, як Смітові вдалося втекти і хто йому допоміг, там їх шукатимуть у першу чергу. Вона не тішила себе думкою, що замела усі сліди. Поки що вона нічого не знала про політичні методи, але підозрювала, що повинна була залишити відбитки пальців у кімнаті Сміта, вже не кажучи про людей, які бачили їх, коли вони виходили. Вона навіть чула, що техніки могли розшифрувати плівку з пілота таксі й достеменно дізнатись, куди це авто їздило того дня; куди саме і коли.

      Вона потяглася вперед, ляснула по ключах наказів і скасувала вказівку їхати до неї додому. Вона не знала, чи записалось це на плівці, чи ні, але не збиралася їхати туди, де на неї вже могла чекати поліція.

      Таксі зупинилося, вилетіло з транспортного потоку і зависло. Куди вона може піти? Де у цьому бджолиному місті вона зможе сховати дорослого хлопця, напівідіота, який навіть не може самостійно одягтися? Хлопця, якого шукатимуть по всій планеті? О, якби ж тільки тут був Бен! Бене… де ти?

      Вона знову потягнулась вперед, взяла телефон і безнадійно набрала номер Бена, очікуючи почути відсторонений голос автоматичного запрошення залишити повідомлення. У душі засвітився вогник надії, коли їй відповів чоловічий голос… але коли вона збагнула, що то був не Бен, а його мажордом Озберт Кілгаллен, так само швидко згас.

      – О, вибачте, містере Кілгаллене. Це Джилл Бордмен. Я думала, що телефоную додому до містера Кекстона.

      – Так і є. Але я завжди отримую переадресовані дзвінки в офіс, коли його немає довше від двадцяти чотирьох годин.

      – Він й досі не повернувся?

      – Боюся, що ні. Є щось, що я можу для вас зробити?

      – О, ні. Послухайте, містере Кілгаллен, хіба це не дивно, що Бен просто безслідно зник? Ви не хвилюєтесь про нього?

      – Що? Чому б я мав хвилюватись? У його повідомленні було зазначено, що він не знає, скільки буде відсутній.

      – Хіба це само собою не дивно?

      – Не для роботи містера Кекстона, міс Бордмен.

      – Що ж… Думаю, що у його відсутності є щось дуже дивне! І мені здається, що вам слід доповісти про це. Ви повинні поширити це повідомлення у всіх сервісах новин по всій країні; у всьому світі!

      Навіть попри те, що у телефоні в таксі не було зображення, Джилл відчула, як Озберт Кілгаллен напружився:

      – Боюся, міс Бордмен, що мушу розібратися з рекомендаціями працедавця самостійно. Гм… якщо дозволите: завжди знаходиться якийсь… «гарний друг», що телефонує містеру Кекстону майже щоразу, коли він їде з міста.

      Якісь кралі намагаються накинути на Бена хомут. Джилл сердито зрозуміла: цей Озберт подумав, що вона – одна з них. Це витіснило з її голови наполовину сформовану думку попросити про допомогу, і вона якнайшвидше вимкнулась.

      Але

Скачать книгу