LITMIR.BIZ

Скачать книгу

наполягав. – Чи він тут в’язень?

      Беркіст відповів:

      – Звичайно ж, він вільна людина! Цитьте, лікарю. Дозвольте дурню копати собі могилу…

      – Дякую, Ґіле. Красно дякую. Тож, якщо він вільний, може піти, коли захоче. Ти чув, що він сказав, Майку? Ти не зобов’язаний тут залишатися. Ти можеш піти куди завгодно. Я тобі допоможу.

      Пацієнт довірливо глянув на Теннера.

      – Ні! Ні, ні, ні!

      – Добре, добре.

      Теннер огризнувся:

      – Містере Берквіст, ви зайшли надто далеко! Мій пацієнт буде засмучений впродовж усього дня.

      – Добре, лікарю. Бене, перейдімо до справи. Цього точно вистачить.

      – Хм… ще лише одне запитання. – Кекстон напружено думав, намагаючись зрозуміти, що можна з цього отримати. Очевидно, Джилл помилилася (але раніше вона не помилялась!), або вчора ввечері їй просто здалося. Та щось не вписувалось у загальну картину. Він не міг сказати, що саме.

      – Ще одне запитання, – процідив Берквіст.

      – Дякую. Хм… Майку, вчора ввечері, містер Дуґлас ставив тобі кілька запитань. – Пацієнт дивився на нього, але нічого не говорив. – Погляньмо, він запитав тебе, що ти думаєш про земних дівчат, чи не так?

      На обличчі пацієнта з’явилась посмішка:

      – Оце так!

      – Так. Майку… коли і де ти бачив цих дівчат?

      Посмішка зникла. Пацієнт подивився на Теннера, потім застиг, очі закотилися, і він скрутився у позу ембріона: коліна підібгав угору, голову нахилив, а руки схрестив на грудях.

      Теннер вигукнув:

      – Заберіть їх звідси!

      Він швидко підійшов до ліжка і доторкнувся до пацієнтового зап’ястка.

      Берквіст гнівно вигукнув:

      – Досить! Кестоне, ти вийдеш сам? Чи покликати охорону, щоб вони викинули тебе?

      – О, ми самі вийдемо, – погодився Кектон.

      Усі, окрім Теннера, вийшли з кімнати і Берквіст зачинив двері.

      – Лише один момент, Ґіле, – наполягав Кекстон, – ви тримаєте його замкненим тут… то де ж він бачив тих дівчат?

      – Що? Не будь смішним. Він бачив багато дівчат. Медсестер… Лаборантів. Ти знаєш.

      – Але я не знаю. Я розумію, що його доглядали лише санітари – і що впускати до нього жінок було суворо заборонено.

      – Що? Не роби з себе ще більше посміховисько.

      Берквіст здавався роздратованим, а потім несподівано вишкірився:

      – Ти бачив медсестру поруч з ним вчора ввечері.

      – О. Так, бачив, – Кекстон замовк і дозволив себе вивести.

      Вони нічого обговорювали, аж доки не піднялись в повітря, прямуючи до будинку Кавендіша. Потім Фрізбі відзначив:

      – Бене, я не думаю, що Генеральний Секретар буде принижуватися, подаючи на тебе позов до суду, – якщо ти це не надрукуєш. Але все одно: якщо ти справді маєш джерело, про яке згадував, нам потрібно знайти переконливіші докази. У тебе майже нічого не має, і тобі це відомо.

      – Забудь, Марку. Він не буде позиватися до суду.

      Бен сердито дивився на підлогу.

      – Як нам знати, що це був він – Людина з Марса?

      – Що? Припини, Бене.

      – Як ми можемо це знати? Ми бачили чоловіка того самого

Скачать книгу