ТОП просматриваемых книг сайта:
Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей. Ренсом Ріґґз
Читать онлайн.Название Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей
Год выпуска 2014
isbn 978-966-14-7674-4, 978-966-14-8062-8, 978-966-14-8063-5, 978-966-14-8065-9, 978-966-14-8066-6, 978-966-14-8064-2
Автор произведения Ренсом Ріґґз
Жанр Научная фантастика
– Це її резиденція, проте її немає вдома. Вона знялася й полетіла кілька днів тому, щоб допомогти своїм сестрам-імбринам у Лондоні. Там, бачте, війна… Думаю, ви всі про це чули, так? Саме тому ви подорожуєте такі занехаяні, як біженці?
– На наш контур напали, – пояснила Емма. – А потім усі наші речі потонули в морі.
– І самі ми мало не втопилися, – додав Мілард.
Зачувши його голос, собака аж підскочив.
– Невидимка! Яка рідкісна дивовижа. Ще й американець із вами, – додав він, киваючи на мене. – Які ви дивні, навіть як на дивних. – Він знову став на чотири лапи й повернувся лицем до вежі. – Ходімо, познайомлю вас із рештою. Вони будуть у захваті від знайомства. Та й після довгої подорожі ви, біднятка, мабуть, вмираєте з голоду. Живильний провіант скоро буде подано!
– Нам ще ліки потрібні. – Бронвін присіла, щоб узяти на руки Клер. – Ця крихітка дуже хвора.
– Зробимо для неї все, що зможемо, – сказав пес. – Ми повинні зробити це й набагато більше, бо ми в боргу перед вами за те, що допомогли владнати нашу проблемку з порожняком. Як я вже казав, вельми надокучливим.
– А що він сказав після слова «живильний»? – спитала Оливка.
– Харч, їстівне, їжа! – відповів пес. – Вас нагодують по-королівському!
– Але я не люблю собачого корму, – сказала Оливка.
Едисон розсміявся, і тембр його сміху був навдивовижу людським.
– Я теж не люблю, міс.
Розділ четвертий
Едисон покрокував на чотирьох лапах, задерши догори кирпатого носа, а людиноподібна істота Буркун скакала довкола нас, мов навіжений собака. З-поза трави, що росла жмутами, і розкиданих тут і там халупок на нас дивилися морди – переважно волохаті, найрізноманітніших форм і розмірів. Коли ми підійшли до середини плато, Едисон став на задні лапи й сказав:
– Друзі, не бійтеся! Підійдіть і познайомтеся з дітьми, які позбавили нас непроханого гостя!
Одна за одною на галявку повиходили химерні тварини. Едисон називав їх по черзі. Першому створінню, наче горішню половину мініатюрного жирафа пришили до нижньої половини віслюка, тому воно незграбно пересувалося на двох задніх ногах – єдиних своїх кінцівках.
– Це Дідра, – представив Едисон. – Емурафа. Це як віслюк і жирафа разом, тільки ніг менше і вдача капосна. Вона зовсім не вміє програвати в карти, – пошепки додав він. – Ніколи не грайте з емурафою в карти. Дідро, привітайся.
– Бувайте! – сказала Дідра, і її великі кінські губи розійшлися, оголюючи великі випнуті зуби. – Який кошмарний день! Мені дуже неприємно з вами познайомитися! – І вона зайшлася по-віслючому верескливим сміхом. – Це я дражнюся.
– Дідра вважає себе дотепницею, – пояснив Едисон.
– Якщо ти віслюк і жирафа, то чому тебе не називають віслорафою? – спитала Оливка.
Дідра насупилася.
– Що це