LITMIR.BIZ

      – Напевно, тут лежить більше дивних тварин, ніж тепер живе по всій Європі. – Едисон попрямував до однієї могили, обережно обходячи інші, і поклав передні лапи на надгробок. – Її звали Помпі. Вона була прекрасною собакою, вміла загоювати рани, кілька разів лизнувши їх язиком. Справжнє диво! А проте погляньте, як з нею поводилися. – Едисон цокнув язиком, і Буркун вибіг уперед з книжечкою в руках, яку тицьнув мені. То був фотоальбом, розгорнутий на фотографії собаки в упряжці, яка, ніби мул чи кінь, везла маленьку двоколку. – Вона була рабинею в мандрівному цирку, – пояснив Едисон, – змушена тягати товстих розбещених дітлахів, наче якась тяглова звірина. Іноді її навіть били батогами! – Його очі горіли від гніву. – Коли її врятувала пані Королик, бідолашна Помпі була страшенно замучена, напівмертва. Вона протрималася кілька тижнів після того, як прибула до нас, а потім переселилася в цю землю навіки.

      Я передав книжечку по колу. Усі, хто бачив фотографію, зітхали, чи хитали головами, чи щось гірко бурмотіли собі під носа.

      Едисон перейшов до іншої могили.

      – Ще величнішою була Ка’аб Магда, – сказав він. – Дикозвір з вісімнадцятьма бивнями, вона блукала контурами в Зовнішній Монголії. І була колосально лячна! Земля двигтіла під копитами, коли вона бігла. Кажуть, вона навіть переходила Альпи з військом Ганнібала у двісті вісімнадцятому році до нашої ери. А кілька років тому її застрелив якийсь мисливець.

      Буркун показав нам знімок літньої огрядної жінки, яка мала такий вигляд, ніби щойно повернулася з африканського сафарі. Вона сиділа в химерному кріслі, зробленому з бивнів.

      – Не розумію, – сказала Емма, роздивляючись фото. – А де Ка’аб Магда?

      – На ній сидять, – відповів Едисон. – Мисливець зробив з її бивнів крісло.

      Емма мало не впустила альбом.

      – Це огидно!

      – Якщо це вона, – Єнох постукав по фотографії, – то хто похований тут?

      – Крісло, – сказав Едисон. – Яке печальне марнування дивного життя.

      – Це кладовище повне історій, схожих на Магдину, – сказав Едисон. – Пані Королик хотіла, щоб цей звіринець був ковчегом, але врешті-решт він став усипальницею.

      – Як і всі наші контури, – додав Єнох. – Як і саме царство дивних. Невдалий експеримент.

      – «Цей звіринець конає», – часто повторювала пані Королик. – Голос Едисона став тоншим, бо він копіював її. – «А я безсилий спостерігач на довгому

Скачать книгу