LITMIR.BIZ

Скачать книгу

дим від спаленої плоті забивав ніздрі, й нам довелося закричати, щоб вона його відпустила. Лише тоді Еммині повіки рвучко розплющилися, й вона неначе згадала, де перебуває, і розтиснула руки.

      Порожняк, хапаючись за повітря, полетів униз. Коли цей тягар раптово зник, ми моментально злетіли в сітці вгору, через край стіни, і безладно попадали на землю. Там нас чекали Оливка, Клер і пані Сапсан, і коли ми виборсалися з сітки й спотикаючись відійшли від краю, Оливка зустріла нас оплесками, пані Сапсан – пронизливими скриками, а Клер, яка лежала на землі, підвела голову і кволо нам усміхнулася.

      Ми відчували запаморочення – і вдруге за декілька днів були приголомшені тим, що живі.

      – Ти, кізочко, вже вдруге рятуєш нам життя, – сказала Бронвін Оливці. – А ви, міс Еммо… я знала, що ви хоробра, та це перевершило всі мої сподівання.

      Емма лише плечима знизала.

      – Було так: або я його, або він мене, – відповіла вона.

      – Повірити не можу, що ти його торкнулася, – скривився Горацій.

      Емма витерла руки об сукню, піднесла їх до носа і скривилася.

      – Сподіваюся, цей сморід швидко вивітриться, – сказала вона. – Та тварюка смерділа смітником!

      – Як твоя нога? – спитав я. – Болить?

      Вона стала навколішки й спустила шкарпетку, відкривши широкий червоний набряк, що оповивав щиколотку.

      – Нічого страшного. – Емма обережно торкнулася щиколотки. Та коли підвелася й перенесла вагу на ту ногу, я побачив, що вона скривилася.

      – Сильно ж ти допоміг! – прогарчав на мене Єнох. – «Тікайте!» – сказав онук мисливця на порожняків.

      – Якби дідусь утік від порожняка, який його вбив, він міг би залишитися живим, – відповів я. – Тому це хороша порада.

      І тут я почув глухий удар з-попід стіни, якою ми щойно вибралися. У животі знову завирувало Чуття. Я підійшов до краю і визирнув. Порожняк, живий-здоровий, біля підніжжя стіни пробивав язиками заглиблення в скелі.

      – Погані новини, – повідомив я. – Він, коли падав, не вбився.

      Миттю Емма опинилася коло мене.

      – Що він робить?

      Я дивився, як почвара вкручує язик у готовий отвір, підтягується й робить наступний. Він створював опори для ніг – точніше, для язика.

      – Намагається вилізти по стіні, – поінформував я. – Господи, воно наче той клятий Термінатор.

      – Що? – не зрозуміла Емма.

      Я хотів був пояснити, але зрештою обмежився тим, що похитав головою. Однаково порівняння було дурним – порожняки страшніші й, напевно, смертельніші за будь-якого кіношного монстра.

      – Ми повинні його зупинити! – заявила Оливка.

      – А ще краще – від нього втекти! – уточнив Горацій.

      – Тікати ми більше не будемо, – сказав Єнох. – Будь ласка, просто вбиймо цю кляту бридоту.

      – Авжеж, – кивнула Емма. – Тільки як?

      – У когось є казан киплячої олії? – поцікавився Єнох.

      – А оце

Скачать книгу