LITMIR.BIZ

Скачать книгу

шукали на землі щось, що могло б послужити зброєю, але знайшли тільки камінці.

      – Я можу бути зброєю. – Емма сплеснула в долоні, розвела їх у боки, і між ними ожила ревуча куля вогню.

      – І про моїх бджіл не забувайте! – Г’ю розтулив рота і випустив рій. – Якщо їх роздратувати, вони болюче жалять.

      Єнох, котрий завжди примудрявся не в тему розсміятися, і цього разу зареготав.

      – І який у тебе план? Запилити потвору до смерті?

      Г’ю не звернув на нього уваги й натомість розвернувся до мене.

      – Джейкобе, ти будеш нашими очима. Просто кажи, де тварюка, і ми його зажалимо.

      Компасна стрілка болю повідомляла мені, що потвора вже на стежці, і те, як швидко наповнювала мене її отрута, свідчило, що наближається вона швидко.

      – От-от з’явиться. – Я показав на вигин стежки, якою ми прийшли. – Будьте напоготові. – Якби не адреналін, що вирував у моєму тілі, біль повністю позбавив би мене сил.

      Ми зайняли позиції, щоб боротися чи тікати: хтось присів з піднятими, як у боксі, кулаками, інші стали в пози спринтерів перед стартовим пострілом, хоча ніхто не знав, куди бігти.

      – Який гнітючий і невтішний кінець наших пригод, – констатував Горацій. – Нас з’їсть порожняк на уельських болотах!

      – Я думав, вони не можуть заходити в контури, – зауважив Мілард.

      – Та кому яке діло, як він зайшов! – відрізала Емма. – Головне, що він тут, і голодний.

      І тут десь угорі тихим голосом скрикнули:

      – Обережно, унизу!

      Я повернувся і побачив, як Оливчина голова зникає за верхівкою кам’яної стіни. А за мить через край нам перекинули щось схоже на довгу мотузку. Вона розмоталася, туго натяглася, а тоді на її кінці розгорнулася сітка і ляпнулася на землю.

      – Швидше! – знову долинув Оливчин голос. – Тут є важіль. Усі хапайтеся за сітку, і я за нього потягну.

      Ми побігли до сітки, але вона була крихітна, заледве розрахована на двох. До мотузки на рівні очей було прикріплено фотографію, яка зображала чоловіка в цій сітці. Підібгавши ноги, він висів трохи вище від рівня землі перед прямовисною скелею – цією самою скелею. Ззаду на фотографії було написано друкованими літерами:

      ЄДИНИЙ ШЛЯХ ДО ЗВІРИНЦЮ: ЗАЛАЗЬТЕ ВСЕРЕДИНУ!

      ОБМЕЖЕННЯ ЗА ВАГОЮ: ОДИН ПАСАЖИР

      ДОТРИМУЙТЕСЬ ЦЬОГО ПРАВИЛА

      Ця хитромудра штукенція виявилася чимось на кшталт примітивного ліфта, правда, призначеного для одного пасажира за раз, а не для восьми. Але в нас не було часу використовувати його за правилами, тому ми всі купою залізли в сітку, вистромили руки й ноги в дірки, вхопилися за мотузку вгорі й тримались, як могли.

      – Піднімайте нас! – заволав я. Порожняк наближався, біль був нестерпний.

      Кілька нескінченних секунд нічого не відбувалося. Порожняк вилетів з-за повороту. За ноги йому правили м’язисті язики, а людські кінцівки, атрофовані, теліпалися без ужитку.

Скачать книгу