ТОП просматриваемых книг сайта:
Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей. Ренсом Ріґґз
Читать онлайн.Название Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей
Год выпуска 2014
isbn 978-966-14-7674-4, 978-966-14-8062-8, 978-966-14-8063-5, 978-966-14-8065-9, 978-966-14-8066-6, 978-966-14-8064-2
Автор произведения Ренсом Ріґґз
Жанр Научная фантастика
– Вставай, лежню! – засичав на нього Єнох, проте він теж дихав із присвистом, а тоді прихилився до стовбура дерева, щоб перевести дух, і весь бойовий запал з нього випарувався.
Ми досягли межі витривалості. Треба було спинятися.
– Однаково нема сенсу намотувати кола в темряві, – сказала Емма. – З таким самим успіхом ми могли б повернутися на відправну точку.
– У світлі дня ми краще зорієнтуємось у цьому лісі, – додав Мілард.
– Ага, якщо доживемо, – підпустив шпильку Єнох.
З неба зашелестів легенький дощик. Фіона зробила для нас укриття, попросивши дерева, що росли кільцем, сплести нижнє віття. Вона погладжувала їх по корі й нашіптувала щось їхнім стовбурам, поки гілки не поєдналися, утворивши водонепроникний дах із листя, заввишки достатній, щоб ми могли вмоститися під ним. Ми позалазили всередину й лежали, слухаючи дощ і віддалене валування собак. Десь у лісі на нас полювали чоловіки зі зброєю. Я певен, що всі ми, полишені сам на сам зі своїми думками, замислювалися про одне й те саме – що буде, якщо вони нас піймають.
Клер розплакалася – спочатку тихо, та плач ставав усе голоснішим, поки не переріс у ридання: вона ревла обома ротами, неспроможна вдихнути повітря між схлипами.
– Опануй себе! – наказав їй Єнох. – Бо як вони почують, нам усім буде про що поплакати!
– Нас згодують собакам! – рюмсала вона. – Прострелять у нас дірки і заберуть пані Сапсан!
Бронвін поспіхом переповзла до дівчинки й згребла її у свої ведмежі обійми.
– Ну будь ласка, Клер! Подумай про щось інше!
– Я нама-а-агаюсь! – скімлила мала.
– Намагайся краще!
Клер міцно заплющила очі, глибоко вдихнула й затримувала повітря в легенях, поки стала схожа на надувну кульку, яка от-от лусне. А тоді вибухнула низкою задиханих схлипів-кашлів, ще гучніших, ніж доти.
Єнох рвучко затулив долонями обидва її роти.
– Шшшшш!
– Ви-ви-вибачте! – пробелькотіла Клер. – Мо-може, якби мені почитали казку… одну з т-тих, дивних…
– Тільки не це, – зітхнув Мілард. – Я вже починаю шкодувати, що ми не загубили тих клятих книжок у морі разом із рештою речей!
І тут заговорила пані Сапсан (у міру своїх можливостей). Вона скочила на валізу Бронвін і постукала по ній дзьобом. Усередині разом з іншими нашими мізерними пожитками лежали «Казки».
– Я згоден із пані Сапсан, – кивнув Єнох. – Варто спробувати. Що завгодно, аби тільки вона припинила вити!
– Ну добре, маленька, – сказала їй Бронвін. – Але тільки одну казку, і ти повинна пообіцяти, що перестанеш плакати.
– О-обіцяю, – видихнула Клер.
Бронвін відкрила валізу