LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ти не шкодуєш про вибір, який зробив, – дуже тихо промовила Емма. – Я така рада, що ти з нами. Не знаю, що б я робила, якби ти пішов. Боюся, що тоді в мене був би зрив.

      Я подумав про повернення. Навіть спробував подумки відтворити цю ситуацію: як би це було, якби я міг попливти на човні назад на острів і повернутися додому.

      Але я не зумів. Не зумів навіть уявити.

      – Хіба я зміг би? – прошепотів я.

      – Коли пані Сапсан знову стане людиною, вона відправить тебе назад. Якщо схочеш.

      Та моє запитання було не про технічну можливість. Я мав на увазі: «Хіба б я зміг тебе покинути?» Та ці слова були невимовні, вони ніяк не могли зірватися з губ. Тому я стримав їх і натомість її поцілував.

      Тепер дух перехопило Еммі. Її руки піднялися до моїх щік, та зупинилися за мить від того, щоб торкнутися. Долоні хвилями випромінювали тепло.

      – Торкнися мене, – попросив я.

      – Не хочу, в тебе буде опік, – похитала головою вона. Проте раптовий потік іскор у грудях сказав: «Мені байдуже», – тому я взяв її за пальці, провів ними по своїй щоці, і ми обоє охнули. Було гаряче, але я не відсахнувся. Не наважився – побоявся, що вона більше не торкатиметься мене. А тоді наші губи знову зустрілися, і ми знову цілувалися, і її дивовижне тепло пройняло мене до глибини.

      Мої повіки заплющилися. Світ втратив чіткі обриси.

      Хай навіть моє тіло й мерзло в нічному тумані, я цього не відчував. Хай у вухах ревіло море, та я не чув. Хай камінь, на якому я сидів, був гострий і зазублений, мене це не турбувало. Усе навколо здавалося зайвим, існували тільки ми двоє.

      А тоді темряву струсонув страшний гуркіт, але мене він не стривожив, – я не міг відірватися від Емми, – поки звук не став удвічі потужнішим і до нього не приєднався огидний скрегіт металу та на нас не полилося сліпуче світло і я більше не міг на те не зважати.

      «Маяк, – подумав я. – Маяк падає в море». Але маяк булавкою стримів оддалік, а не сонцем засліплював очі, та й світло його мандрувало лише в один бік, а не туди-сюди, обшуковуючи простір.

      То був не маяк. То був прожектор, і світив він з води поблизу берега.

      Прожектор субмарини.

* * *

      Коротка мить жаху, протягом якої між мозком і ногами стався розрив. Очі й вуха зафіксували підводний човен неподалік від берега: металеве чудовисько підіймалося з морських глибин, вода струменіла з його боків, люди вивалювали на палубу з відчинених люків, кричали й наводили на нас гарматні стволи світла. А тоді сигнал дійшов до моїх ніг, і ми ковзнули, впали, сповзли головами вниз із купи каміння й припустили, наче за нами гналося стадо чортів.

      У світлі прожектора по пляжу заметалися наші поршнеподібні тіні, грізні, десять футів заввишки. Кулі прошивали пісок і дзижчали в повітрі.

      З гучномовця загримів голос:

      – СТІЙТЕ! НЕ БІЖІТЬ!

      Ми влетіли в печеру: «Вони прийшли, вони тут, вставайте,

Скачать книгу