LITMIR.BIZ

Скачать книгу

кілька варіантів зафіксовано на Поліссі:

      1. Домовик як господар хати не потребує запрошення, а бере свою частку сам: «В кожній хаті на горі сидить домовик, прийде за столом та й наїстся, а ти його не бачиш, він хазяїн дома».[580]

      2. На кожну вечерю для домовика лишали кілька ложок страви: «Люди, як вичерают, вілівают: три ложечки назад кóдают у горщок чи в каструлю. То для тої пирéйми. І обідать сядаєш, вечерат, тоже її клічеш (за столом – В. Г.): «Прошу Господа Бога, Суса Христа й Божу Матір, і всі святі, і свята перейма… і мертвих дýшей клічут на обід тоже». […] Ниіхто її не гоудує, вона ж ни їсть. Вона так як мертва душа. То то, шо для неї оставляют, врано миют: вона ж ни їла його. Поросятам у помийницу виіливают. Вот наліваєш з кострулі в міиску, і вже всю вилілі. А маті бере ложок три назад – ето домовику».[581]

      3. Навмисно лишали для домовика щось солодке на ніч на столі: «В менé кота в хаті немає. А я проснулася, а коло мене отакий клубочок лежить. І шерсть. Я тіко – цап, цап – рукою по той. А потім думаю, – ану ж я встану побачу, – нема ниде нікого. Ну лежав клубочок такий м’я́кенький коло мене на одіялі. Це я не спала. Значить, я, як лягаю спати, ложу ложку і тарілочку. І на тарілочку шось положý. «Оце, – кажу, – тобі, домовичок. Ти сьо’дні не снідав, мабуть, то повечеряєш». І водички поставлю. І ще таке шось. І цукерочку положу. «Оце тобі, – кажу, – домовичок, шоб ти не був голодний». Ну, так минє колись казали люди стариє. […] Я сама з Черевача, це під самим Чорнобилем. Там у нас, у менé бабуся була старенька, не бабуся, а прабабуся, да вона мені оце все розказувала. […] На стіл. От у кухні, у кухні, де я пораюся… Я і зара кладу, якшо не забуваюся. Якшо я забулася – встану положу: чи яблуко, чи… ну, хліб же. І обов’язково я положу ложку. Тільки не виделку. Віделки неззя. Неззя віделками користуватися. І на поминках неззя користуватися, і на стіл ложить неззя виделок, а тіки ложку. А того, шо це – холодна зброя. Ложка – то таке діло, а виделка – це опасне діло. Дітям так само неззя ж давать».[582]

      4. Для домовика лишали страви з четверга на п’ятницю: «З четверга на п’ятницю не миют посуду. Каждий тиждень. Оставляют це все – і чай, і шо люди єдят, то оставляют на столє ту вечеру, посуди не миіют. Стариє люди таке говорили. Вроді би це для домовика оставляли».[583]

      5. Запрошували домовика на святвечірню трапезу перед Різдвом, клали для нього ложку, лишали страви на ніч:

      – «Ну ото, як поминаєш померлих, кажеш: «Домовичок, іди до нас вечерять».[584]

      – «Такий уклáд, такий закон, шо не прибирали на ніч: настілником накрили і стоєло до ранку. Хто казав – домовики, домовик якийся – в общем, шоб було на столі всьо. То той домовик – по дому якийся був хазяїн колись. Вже він прóйде, бо ж він у хати живе. Ми його й не приглашали – вин сам прóйде. Так люди казали, шо він в кождий хаті, а на кого він похожий? Він в хати хазяїн, а ми його не бачимо. Знаю тільки шо ми на Кóляду як повичераємо, і вже приглашаємо тих усіх покойних, то вже пóтом каже – ето ж домовик ше буде вичéрати. Він не з їми, він сам собі приходить».[585]

      – «А

Скачать книгу