LITMIR.BIZ

Скачать книгу

У кутку кала ліжка, то вже вун ни пудийде. Од домовика, шоб домовик не пудийшов. То лихоє».[564]

      Згідно з матеріалами Василя Доманицького, у Рівненському повіті по святвечірній трапезі господар обходив обійстя з горщиком куті й малював крейдою хрести по всіх надвірних стінах, «щоб одвадити домових і усяку нечисть».[565]

      На Малинщині намагалися «відкупитися» від домовика, супроводжуючи свої дії певним замовлянням: «Домовиче-домовиче, добрий чоловіче, я тебе прошу-благаю: на тибі хліба, сіль і гроші, будь для мене хороший». Це треба казать в хаті, як вже він оказуєця. І кидать копійки на всі чотири сторони. Він оказуєця, як його чимось розсердити. І собакою, і всяко».[566]

      «Чужого» домовика засилали «за три межі»: «Смотра який домовий попадає. А може, чужий прийде до менé і буде башкалити, то я його зашлю за три меже: «Іди за три меже… Домовий, не ходи, до двора не доходь, у двір не заходь, понад вєкнами не ходи, і як ти не мєй, іди собє за три меже». Ходять, можуть заблудитися, а як його послати за три меже, то він знайде собі дорогу. То чужий шкоду робіт – корову пугає, спат не дає. Як котік такий: ходит, ляже, засне… А якшо чужий, то воно таке, як звірука: летит, боїця, шо ти будеш його бити».[567]

      Засилання «за три межі» – своєрідне відчуження домовика-приблуди від свого домашнього простору – базується на уявленні, що демонологічні персонажі не можуть порушити умовного кордону між світами людей і «не людей»: чи то водної перепони, чи дороги, чи будь-якої межі, яку окреслила людина.

      Дієвим способом захисту вважали переставляння хати на інше місце. Зокрема, у В. Кравченка знаходимо оповідку про те, як домовик-антипко задушив хлопця, що переночував у накуреній свяченою вербою хаті. Після другого підкурювання домовик запалив хату. Перестав виявляти себе лише після того, як її переставили.[568] Про те, що хату треба переставляти, ідеться й у розповіді зі Славутщини: «Оставив батько синові хату, і той син там ночує. Коли чує – трах-трах-трах! – на горі летять солом’яники, летить усе… Каже: «Тату, я там жити не буду». – «Ай ти дурний!» [Але] йому так він сказав, шо ти прийми хату, бо то його місце».[569] Так само можна було переставити й хлів: «Як умирав знахур, то казав, аби тоти хліви і хороми перенесли в инше місце, бо там буде ходити той злий».[570]

      Якщо домовик мучив худобу, у хліві коло порога чіпляли вбитих ворону чи сороку, газети, а над дверми чи до стіни навпроти дверей прибивали дзеркальце:

      – «Коня чи вола буде гонити по хліві, то кала порогу над дверими вішали дзеркало і ворону».[571]

      – «Нечестівий плете, значить нечестівий є в хоромах. То забивали сороку, вішали у хлеві або люстро вішали. Він, видно, боїтца гетого».[572]

      – «Вроді, кажуть, домовик коням гриви путає і гонить. За ласицу я такого не чула. Найбільш бумаги вішають, газети, шоб він там читав».[573]

      – «Ставлять дзеркала до стіни в кучці, де корові погано боло. Казали: як чорт сам себе побачить в зеркали, то втече». Скачать книгу