ТОП просматриваемых книг сайта:
Палаюча рука. Павло Артонек
Читать онлайн.Название Палаюча рука
Год выпуска 0
isbn 9785448372599
Автор произведения Павло Артонек
Жанр Приключения: прочее
Издательство Издательские решения
– Отже, – владним голосом почав Будинський, розкинувши руки, – всі тепер знайомі, тому в путь! Ти Грицю головне не бійся й роби те, що кажуть і все буде добре. – Він з посмішкою дивився на збентеженого хлопця. Юнак механічно кивнув головою, та усмішки с себе не видавив, бо знав куди їде. Всі по черзі вийшли на подвір'я й мовчки подалися до машин. Свої сумки всі повкидали у машину Сергія, а самі повсідалися по своїх машинах по троє.
– Грицю поїдеш зі мною, сядьте хтось до Сергія. – розпорядився Будинський. Руслан вкинув свою торбу у фургон і сам всівся поряд з Сергієм.
– Рушаймо. – крикнув Будинський й заліз у своє двомісне, маленьке авто. Гриць сів до нього і їхня таємна процесія помаленьку рушила на край міста.
Приблизно годину їхали мовчки. Гриць любив тишу, тому поїздка була для нього, як відпочинок. Вони проїхали місто і опинилися в узліссі на ґрунтовій дорозі. Будинський звернувся до Гриця дуже серйозно:
– Будь-ласка, роби тільки те, що просять. Нічого не видумуй і не геройствуй. Ми тут, щоб покінчити з цим усім. – він подивився Грицю в очі й здавалося, що хотів вкласти в нього все розуміння того, що відбувається. Тоді його лице спохмурніло й він додав, дивлячись в очі Грицю. – Ми всі домовились. Якщо нас усіх уб'ють, тікай. Зрозумів? Ти наймолодший з нас, ти зможеш, ще поборотись. Ти мене зрозумів?
– Зрозумів. – знову автоматом сказав Гриць, він навіть боявся, про це подумати. Та Будинський знову наполіг:
– Щоб не сталося ти повинен вижити. Не рятувати когось, або вбивати якомога більше, а вижити.
– Та зрозумів я. – вже трохи роздратовано кинув Гриць. – Я маю вижити й зробити все, що б це скінчилось. Я зрозумів.
– От і добре. Вже під'їхали. Бачиш той пагорб. – Будинський кивнув на високий пагорб, він тягнувся через поле, наче вал, десь за пів кілометра від них. Вони зупинились і повиходили з машин. Навкруги ріс ріденький ліс і пагорб виднівся в далечині, наче то був край світу людей.
– Думаю вони там. – впевненим голос почав Будинський. – Всі до зброї. Швидко. Я думаю вони нас помітили.
Дванадцять людей кинулись одягати броню та витягували свою улюблену зброю. Через дві хвилини всі вже стояли готові. Група чекала наказу Будинського. В повітрі повисла незручна мовчанка, збентежені очі дивились один на одного. Очі старого Сергія горіли, ще дужче, ніж коли-небудь: стан ейфорії.
– Я піду перший! – скрикнув він, і подався вперед, зі своїм великим мечем.
– Руслане, прикрий його. – розпорядився Будинський. Руслан зі своїм здоровенним прямокутним щитом, побіг за Сергієм. – Грицю прикривай нас ззаду. Всі інші за мною.
Попереду йшло двоє важких піхотинців, за ними дев'ять легких зі списами, мечами, та