LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Вебер кивнув головою.

      – Тільки зашити, – сказав Равік. – Видалити плід, і все. Зашити й нічого їй не казати.

      Він подивився на розпанахане тіло, обкладене серветками. В сліпучому електричному світлі ті серветки здавалися ще білішими, ніби свіжий сніг над червоним кратером розчахнутої рани. Кет Гегстрем, тридцятичотирирічна жінка, примхлива, струнка, засмагла, тренована, сповнена жадоби до життя, – і приречена на смерть якимось прихованим, невидимим ворогом, що спустошує її клітини.

      Равік знов схилився над хворою.

      – Ми ж іще повинні…

      Дитина. В ньому тілі, що вже розпадалось, наосліп пробивалося до світла нове життя. Приречене разом із тілом, воно ще жадібно їло, смоктало соки, гнане тільки бажанням росту, невідоме щось, яке могло б колись гратися в парках, чимось стати – інженером, священиком, солдатом, убивцею, людиною, щось, яке жило б, страждало, раділо і руйнувало… Інструмент обачно рухався вздовж невидимої стіни, наштовхнувся на опір, обережно зломив його, видалив… Кінець. Кінець кровообігові, що не осяг свідомості, не осяг життя – віддиху, захвату, нарікань, становлення, росту. Не залишилось нічого, тільки клаптик мертвого бляклого м’яса і трохи витеклої крові.

      – Нема ще відомостей від Буассона?

      – Нема. От-от будуть.

      – Можна ще кілька хвилин почекати. Равік відступив від столу.

      – Пульс?

      Він побачив за екраном очі Кет. Вона дивилася на нього, але не застиглим поглядом, а так, немов бачила його і все знала. На мить йому здалося, що вона прокинулась. Він ступив крок і зупинився. Не може бути! Йому тільки здалося. Гра світла.

      – Пульс?

      – Сто. Кров’яний тиск сто дванадцять. Падає.

      – Пора, – сказав Равік. – Буассон міг би вже скінчити.

      Унизу приглушено задзвонив телефон. Вебер глянув на двері. Равік не обернувся. Він напружено чекав. Він чув, як відчинилися двері і зайшла сестра.

      – Так, – сказав йому Вебер. – Рак.

      Равік кивнув головою і знов узявся до роботи. Зняв щипці й затискачі. Забрав розширювач, серветки. Поряд із ним Ежені рахувала інструменти.

      Він почав зашивати рану, вправно, ретельно, уважно, весь зосередившись на своїй роботі, більше ні про що не думаючи. Могила закривалася. З’єднувались шари тканин, аж до останнього, верхнього. Він наклав скобки й випростався.

      – Усе.

      Ежені натиснула на педаль, опустила стіл у горизонтальне положення й накрила Кет простиралом. «Шехерезада», подумав Равік. Позавчорашній день, сукня від Менбоше… чи ви були коли-небудь щасливі… Не раз… я боюся… звичайна операція… Грали цигани. Він глянув на годинник над дверима. Дванадцята. Обід. Тепер скрізь відчиняються двері контор, фабрик, і звідти на вулицю рине потік здорових людей. Сестри викотили плаский візок з операційної. Равік скинув гумові рукавиці, підійшов до вмивальника й заходився мити руки.

      – Викиньте сигарету, – сказав Вебер, миючись біля другого вмивальника. – Обпечете губи.

      – Ага, дякую. Хто їй скаже про все, Вебере?

      – Ви, – не задумуючись, відповів той.

      – Доведеться

Скачать книгу