LITMIR.BIZ

Скачать книгу

посміхнувся.

      – Як на безпаспортного втікача ти поводишся досить нахабно. Волочишся по найелегантніших ресторанах Парижа.

      – Тільки в них і почуваєш себе в цілковитій безпеці, Борисе. Хто поводиться як утікач, той швидко попадається. Ти, власник нансенського паспорта, мав би сам це знати.

      – Правда. З ким ти йдеш? Бува, не з німецьким послом як його протеже?

      – З Кет Гегстрем.

      Морозов свиснув.

      – З Кет Гегстрем? – перепитав він. – То вона повернулася?

      – Приїздить завтра вранці. З Відня.

      – Добре. Ну, то я напевне побачу тебе потім у нас.

      – Може, й не побачиш. Морозов похитав головою.

      – Не може бути. Коли Кет Гегстрем у Парижі, її штаб-квартира в «Шехерезаді».

      – Цього разу не те. Вона приїздить, щоб лягти в клініку. Найближчими днями її чекає операція.

      – То вона неодмінно прийде. Ти нічого не розумієш у жінках. – Морозов примружив очі. – А може, ти не хочеш, щоб вона приходила?

      – Чому б це я не хотів?

      – Мені якраз спало на думку, що ти не навідуєшся до нас, відколи прислав до мене ту жінку. Джоан Маду. Здається мені, що це не просто так збіглося.

      – Дурниці. Я навіть не знав, що вона ще у вас. Пригодилася на щось?

      – Так. Спершу співала в хорі. А тепер має невеличкий сольний номер. Дві чи три пісеньки.

      – Ну як, вона трохи звикла?

      – Звичайно. А чому ж ні?

      – Вона була в страшному розпачі, бідолаха.

      – Що? – перепитав Морозов.

      – Я сказав – бідолаха.

      Морозов усміхнувся.

      – Равіку, – мовив він батьківським тоном, і на його обличчі раптом відбилися степи, безмежні простори, луки, мудрість і весь досвід світу, – не верзи дурниць. Вона добре стерво.

      – Що-що? – спитав Равік.

      – Стерво. Не повія, а стерво. Якби ти був росіянин, ти б зрозумів різницю.

      Равік засміявся.

      – Ну, то вона, мабуть, дуже змінилася. Бувай, Борисе! Хай Бог благословить твої пильні очі.

      VII

      – Коли мені лягати в клініку, Равіку? – спитала Кет Гегстрем.

      – Коли хочете. Завтра, післязавтра, коли завгодно. На день пізніше, на день раніше – не має значення.

      Вона стояла перед ним, по-хлоп’ячому струнка, впевнена, вродлива і вже не дуже молода.

      Равік два роки тому вирізав їй апендикс. То була його перша операція в Парижі. Кет Гегстрем виявилась добра на почин. Відтоді він весь час мав роботу, і поліція жодного разу не турбувала його. Для нього Кет була ніби талісман.

      – Цього разу я боюся, – мовила вона. – Не знаю чому, але боюся.

      – Нема чого. Це звичайна операція.

      Кет підійшла до вікна й виглянула надвір, на подвір’я готелю «Ланкастер». Могутній крислатий каштан простяг свої старі руки до мокрого неба.

      – Цей дощ, – сказала вона. – Я виїздила в дощ із Відня. Прокинулася в Цюриху – і знов дощ. І тут також. – Вона засунула завісу. – Не знаю, що зі мною діється. Мабуть, я старіюся.

      – Завжди так здається, коли людина ще не стара.

      – У мене мав би бути

Скачать книгу