LITMIR.BIZ

Скачать книгу

практикувати, – сказав він.

      – Більше не дозволяють. Він прийняв мене тайкома, коли почалася перша кровотеча. Слава Богу, що я можу позбутися цієї дитини. Народити від нациста… – Її аж пересмикнуло.

      Равік підвівся.

      – Мені треба йти. Вебер після обіду ще раз огляне вас. Тільки задля проформи.

      – Я знаю. А однаково цього разу мені страшно.

      – Послухайте, Кет… Це ж не вперше. І операція простіша, ніж видалення апендикса, яку я робив вам два роки тому. – Равік обережно обняв її за плечі. – Ви були першою, кого я оперував у Парижі. Це як перше кохання. Я буду обережний. А крім того, ви мій талісман. Принесли мені щастя. І надалі повинні приносити.

      – Так, – сказала вона й глянула на нього.

      – Ну й добре. Прощавайте, Кет. О восьмій вечора я зайду по вас.

      – Прощавайте, Равіку. Зараз я піду до Менбоше й куплю собі вечірню сукню. Треба ж мені скинути з себе цю втому. І це відчуття, ніби я заплуталася в павутинні. Ох, той мені Відень, – сказала вона й гірко всміхнулася. – Місто мрій…

      Равік спустився ліфтом і пройшов вестибюлем повз бар. Там сиділо кілька американців. Посеред вестибюля на столі стояв великий букет червоних гладіолусів. У сіруватому тьмяному світлі вони кольором нагадували закипілу кров. Аж підійшовши ближче, Равік побачив, що квітки свіжі, їх так міняло світло, що пробивалося знадвору.

      На другому поверсі готелю «Інтернасіональ» панував шарварок. У багатьох кімнатах двері були відчинені навстіж, покоївка і коридорний то забігали туди, то знов вибігали, а господиня командувала ними, стоячи в коридорі. Равік піднявся сходами нагору.

      – Що сталося? – спитав він.

      Господиня, огрядна жінка з величезними грудьми й маленькою головою в коротких чорних кучерях, відповіла:

      – Іспанці вибралися.

      – Я знаю. Але навіщо так пізно прибирати кімнати?

      – Вранці вони нам будуть потрібні.

      – Приїздять нові німецькі емігранти?

      – Ні, іспанські.

      – Іспанські? – перепитав Равік, не відразу збагнувши, що вона має на думці. – Як це? Вони ж щойно виїхали.

      Господиня глянула на нього чорними блискучими очима й посміхнулася. В тій посмішці була і простацька мудрість, і простацька іронія.

      – А інші повертаються.

      – Які інші?

      – Їхні супротивники, звичайно. Так завжди буває. – Господиня гукнула щось покоївці. – В нас давній готель, – не без гордощів повела вона далі. – І наші пожильці залюбки повертаються сюди. Вони вже чекають на свої колишні кімнати.

      – Уже чекають? – здивувався Равік. – Хто?

      – Панове з ворожого табору. Більшість їх уже мешкали тут. Звичайно, дехто за цей час загинув. А решта зупинилися в «Біарриці» та в «Сен-Жан де Люзі» й чекали, поки звільняться кімнати.

      – Хіба вони вже тут були?

      – Отакої, пане Равіку! – Господиню здивувала його нетямущість. – Певне, що були. Під час диктатури Примо де Ривери. Їм тоді довелося тікати, й вони жили в нас. Коли Іспанія стала республіканською,

Скачать книгу