LITMIR.BIZ

Скачать книгу

маю час, – відповів він. – Завтра о дев’ятій у мене операція, і це все.

      – І ви можете оперувати, коли так допізна засиджуєтесь?

      – Можу. Одне одному не заважає. Я звик. Та й операції в мене не щодня.

      Офіціант знов налив чарки. З пляшкою він приніс пачку сигарет і поклав на столик. «Лоран», зелені.

      – Ви ж бо й минулого разу їх замовляли, правда? – переможно спитав він Равіка.

      – Геть забув. Але ви знаєте краще за мене. Я беззастережно вірю вам.

      – Правда, – мовила Джоан. – Ми замовляли тоді «Лоран», зелені.

      – Бачите, дама має кращу пам’ять, ніж ви, пане.

      – Це ще не відомо. В кожному разі, сигарети нам знадобляться.

      Равік відкрив пачку й подав її Джоан.

      – Ви мешкаєте в тому самому готелі? – спитав він.

      – Так. Тільки перебралася в більшу кімнату.

      Зайшло кілька водіїв. Вони сіли за сусідній столик і завели голосну розмову.

      – Може, підемо? – спитав Равік. Джоан кивнула головою.

      Він підкликав офіціанта й розрахувався.

      – Вам справді не треба вертатися в «Шехерезаду»?

      – Ні.

      Він подав їй манто. Джоан не надягла його, тільки накинула на плечі. Це була дешева норка, може, навіть штучна, – але на Джоан вона не здавалася дешевою. Дешеве лише те, що носиш без почуття впевненості в собі, подумав Равік. Він не раз уже бачив справжніх соболів, що здавалися зовсім дешевими.

      – Ну, а тепер доправимо вас до вашого готелю, – сказав Равік, коли вони вийшли надвір, на тихий дощ.

      Вона повільно обернулася.

      – Хіба ми йдемо не до тебе?

      Задерши голову, вона дивилася знизу на нього. Її обличчя, освітлене ліхтарем перед дверима, було зовсім близько. На косах блищали дрібні краплі дощу.

      – До мене, – сказав він.

      Під’їхало таксі й спинилося. Водій трохи почекав. Потім цмокнув язиком, гучно ввімкнув швидкість і поїхав далі.

      – Я чекала на тебе. Ти знав про це? – спитала Джоан.

      – Ні.

      Світло ліхтаря відбивалося в її очах. Погляд тонув у них, наче в криниці. Вони здавалися бездонними.

      – Я тебе побачив сьогодні вперше, – сказав він. – Раніше то була не ти.

      – Ні, не я.

      – Раніше взагалі нічого не було.

      – Не було. Я нічого не пам’ятаю.

      Він відчував легенькі приливи й відпливи її подиху. Той невидимий, невагомий подих, ніжний і тремтливий, плив йому назустріч, сповнений готовності й довіри, – чуже життя серед чужої ночі. А ще він раптом відчув, як у нього в жилах пульсує кров. Вона все прибувала й прибувала, і була вже не тільки кров’ю, а самим життям, сотні разів проклятим й однаково бажаним, утраченим і знов віднайденим… Ще годину тому – суха пустеля, гола й невтішна, просякнута минулим, а тепер – знов бурхливий плин, знов близько та загадкова мить, якої він уже ніколи не сподівався. Він знов був першою людиною на березі моря, і з глибини зринало щось біле й осяйне, питання й відповідь заразом, воно все напливало й напливало, і перед очима знялася буря…

      – Тримай

Скачать книгу