LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Він здвигнув плечима й підійшов до вікна. Готель це готель. Тут нічого не зміниш.

      Равік відчинив вікно. Був полудень. Над будинком нависло вкрите хмарами небо. В ринвах цвірінчали горобці. На поверх нижче сварилося якихось двоє голосів. Мабуть, подружжя Гольдбергів. Чоловік, гуртовий торговець зерном із Бреслау, був на двадцять років старший за дружину.

      Вона жила з емігрантом Візенгофом і думала, що про це ніхто не знає. Насправді про це знали всі, крім Гольдберга.

      Равік зачинив вікно. Вранці він оперував за Дюрана чийсь жовчний міхур. Анонімний жовчний міхур. Шмат живота невідомого чоловіка, якого він різав, заміняючи Дюрана. Гонорар – двісті франків. Потім ходив поглянути на Кет Гегстрем. У неї була температура. Надто висока. Він посидів у неї годину. Кет спала, тільки дуже неспокійно. Нічого особливого, а все-таки краще, якби температури не було.

      Равік невидющими очима дивився у вікно. Дивне почуття порожнечі, що завжди настає потім. Ліжко, яке вже ні про що не свідчить. Новий день, що немилосердно шматує вчорашній, немов шакал шкуру антилопи. Гаї кохання, вичарувані темрявою, тепер знову безмежно далекі, марево над пустелею часу…

      Він відвернувся від вікна. На столі лежала адреса Люсьєни Мартіне. Її недавно виписали. Стан її трохи непокоїв його. Він був у неї два дні тому. Сьогодні можна було ще не оглядати її, але Равік більше не мав роботи й вирішив знов навідатися до неї.

      Люсьєна мешкала на вулиці Клавель. Унизу в будинку була крамничка, де торгували м’ясом. Кремезна жінка вимахувала сокирою, розрубуючи окіст. Вона була в жалобі, її чоловік помер два тижні тому, і тепер вона продавала м’ясо з крамарчуком. Равік, проходячи повз крамничку, глянув на жінку. Мабуть, вона зібралася кудись у гості, бо на ній був капелюшок із довгим чорним серпанком, і вона вже тільки з люб’язності погодилася швиденько відрубати для знайомої свинячу ногу. Чорний серпанок замаяв над розрубаною свинею, блискуча сокира ввігналася в окіст.

      – За одним махом, – задоволено сказала вдова й кинула ногу на вагу.

      Люсьєна мешкала в кімнатці під дахом. Вона була не сама. На стільці недбало розсівся молодик років двадцяти п яти. На голові в нього був кашкет велосипедиста, а з рота стирчала самокрутка, що не відлипала від спідньої губи, як він розмовляв. Коли Равік зайшов, молодик навіть не подумав підвестися.

      Люсьєна лежала на ліжку. Вона збентежилась і почервоніла.

      – Доктор?… Я не знала, що ви прийдете сьогодні. – Вона глянула на молодика. – Це…

      – Байдуже, хто, – брутально перебив її молодик. – На біса називати прізвища? – Він відхилився на спинку стільця. – Отже, ви той самий лікар?

      – Як справи, Люсьєно? – спитав Равік, не звертаючи уваги на молодика. – Добре, що ви ще лежите.

      – Давно могла б уже встати, – втрутився молодик. – Не така вона хвора, щоб вилежуватися. Не працює, а гроші пливуть.

      Равік обернувся до нього.

      – Вийдіть звідси, – сказав він.

      – Що?

      – Вийдіть. За двері. Я хочу оглянути Люсьєну.

      Молодик зареготав.

      – Можна

Скачать книгу