LITMIR.BIZ

Скачать книгу

тіткою.

      – Юмалан терве! – привіталася вона різким фальцетом.

      – Перепрошую? – не второпав я.

      Вона повернулась у бік Кнута.

      – «Господь благословен!» – переклав той. – Пірйо балакає тільки фінською, але знає, як називається по-норвезьки весь її крам.

      Продукти було виставлено на полицях за прилавком, і Пірйо викладала переді мною те, що я замовляв. Консервовані котлети з оленини, консервовані рибні тюфтелі, ковбаса, сир, хліб із цільного борошна.

      Пірйо напевне підраховувала подумки, бо, коли я закінчив, вона одразу написала на папірці та показала мені загальну суму. Я схаменувся: мені слід було витягти кілька банкнот із пояса-гаманця ще до того, як ми зайшли в крамницю. Я не мав наміру всім показувати, що я тут розгулюю з чималими грошима – десь так сто тринадцять тисяч крон, тож, повернувшись спиною до Пірйо та Кнута, відступив до муру і розстебнув два нижні ґудзики на сорочці.

      – Ульфе, тут не можна дзюрити, – озвався до мене Кнут.

      Я мовчки озирнувся на нього.

      – Я пожартував, – засміявся він.

      Пірйо на мигах показала, що не має здачі зі стокронової купюри, яку я їй подав.

      – Пусте, – сказав я. – Візьми собі на чай.

      Вона щось відказала своєю жорсткою незрозумілою мовою.

      – Вона каже, ти зможеш узяти на решту інші продукти, коли прийдеш удруге, – переклав Кнут.

      – Тоді їй, мабуть, варто записати.

      – Вона запам’ятає, – сказав Кнут. – Ходімо.

      Кнут, пританцьовуючи, йшов лісовою стежкою переді мною. Верес шмагав мене по холошах штанів, навколо наших голів дзижчали комарі. Тундра.

      – Ульфе…

      – Що?

      – Чому в тебе таке довге волосся?

      – Бо його ніхто не підстриг.

      – А-а…

      За двадцять секунд:

      – Ульфе…

      – Га?

      – Ти геть не знаєш фінської?

      – Ні.

      – А саамську знаєш?

      – Ні слова.

      – Тільки норвезьку?

      – І англійську.

      – А в Осло багато англійців?

      Я примружився на сонце. Якщо зараз полудень, значить, ми йдемо чітко на захід.

      – Не дуже, – відповів я хлопцеві. – Але це – міжнародна мова.

      – Еге, міжнародна. Дідусь теж так каже. Він каже, норвезька – це мова розуму, а саамська – мова серця. А фінська – це священна мова.

      – Либонь, знає, коли так говорить…

      – Ульфе…

      – Що?

      – Я знаю один анекдот.

      – Гаразд.

      Він зупинився, чекаючи мене, а тоді рушив просто крізь зарості вересу, поруч зі мною:

      – Що це таке «ходить і ходить, а до дверей не доходить»?

      – Це хіба не загадка?

      – Сказати відгадку?

      – Так, мабуть, муситимеш сказати.

      Хлопчик подивився на мене, затуляючись долонею від сонця.

      – Ульфе, ти брешеш.

      – Перепрошую?

      – Ти сам знаєш відповідь!

      – Невже?

      – До цієї загадки відгадку знають усі. Чого ви завжди брешете? Ви всі будете…

      – …горіти

Скачать книгу