LITMIR.BIZ

Скачать книгу

сайду. А решта поїхали на ярмарок у Каутокейно.

      – Зрозумів. А немає шансу орендувати ліжко у твоєму домі?

      Побачивши її вагання, я квапливо додав:

      – Я гарно заплачу. Дуже гарно.

      – Тут ніхто не візьме з тебе зайвої платні. Але мого чоловіка цими днями немає вдома, тож це було б негоже.

      Негоже? Я подивився на її спідницю. На довге волосся.

      – Зрозумів. А знаєш яку-небудь місцину, щоб не дуже… в осередді? Щоб тиша і спокій. І щоби з гарним краєвидом.

      Насправді я мав на думці – де мене ніхто не заскочить зненацька.

      – Гм… – схилила вона голову набік. – Якщо ти думаєш полювати, міг би оселитись у мисливській хатині. Вона для загального користування. Стоїть оддалік села; тіснувата і похила, одначе тишу і спокій ти там точно матимеш. А краєвид на всі боки – то вже гарантовано.

      – На позір, досконало.

      – Кнут покаже тобі дорогу.

      – Дарма. Навіщо йому? Я напевне й сам би міг…

      – Ні! – перервав мене Кнут. – Можна я проведу? Прошу!

      Я знову подивився на нього. Літні канікули. Всі роз’їхалися. Хлопець нудиться з матір’ю в церкві. А тут щось нарешті відбувається.

      – Згода, – кивнув я. – То що, ходімо?

      – Так!

      – А мені оце, знаєш, цікаво, – зауважила його чорнява мати, ополіскуючи ганчірку у відрі. – З чого ти наміряєшся стріляти? У твоїй валізі рушниця не вмістилась би.

      Я подивився на свій кофр і, вимірявши його поглядом, погодився з жінкою.

      – Я забув її в поїзді, – відповів я їй. – Я їм подзвонив, вони пообіцяли передати рушницю автобусом за два-три дні.

      – Але ж тобі треба з чогось пристрілюватися, – посміхнулася вона, – доки почнеться сезон.

      – То я…

      – Я позичу тобі чоловіків дробовик. Зачекайте на мене вдвох на вулиці, я скоро закінчу.

      Дробовик? Холера! Чом би й ні? Оскільки жодна з її реплік не передбачала моєї згоди чи незгоди, я просто кивнув головою і пішов до дверей. Позаду я почув швидке дихання і трохи пригальмував. Хлопчик наступив мені на п’яти.

      – Ульфе…

      – Що?

      – Ти анекдоти знаєш?

      Я сидів під південною стіною церкви і курив. Я сам не знаю, навіщо я курю. Бо залежності у мене немає. Я маю на увазі, моя кров не вимагає нікотину. Анітрохи. Тут щось інше, пов’язане з процесом як таким. Він мене заспокоює. Я міг би з тим самим успіхом курити сіно. То хіба це нікотинова залежність? Ні, впевнений, що ні. Можливо, я алкоголік, але щодо цього я теж не впевнений. Так, мені приємно бувати напідпитку, подобається п’яне збудження. І мені подобається приймати валіум. Чи, якщо точніше, мені не подобається не приймати валіуму. Саме тому я відчував, що це – єдиний наркотик, від якого мені треба рішуче відмовитись.

      Анашу я почав продавати здебільшого заради того, щоб мати кошти на власну в ній потребу. В тому полягала проста логіка: купуєш таку кількість у грамах, щоби сторгуватися за ціною дрібного опту, продаєш частину дрібними дозами, але вже дорожче, і – гульк! – маєш свою дозу на дурняк. Звідси шлях до перетворення на справжнього наркодилера доволі короткий. Довгою

Скачать книгу