LITMIR.BIZ

Скачать книгу

народитись у цей короткий відтинок часу, одну мить в історії людства, і саме на тій крихітній ділянці земної кулі, де пролунали заповіді та де хтось зумів сформулювати характеристики товару: «Рай?».

      Тепло зникло. На сонце набігла хмара.

      – Це бабуся.

      Я розплющив очі. То не хмара була. Сонце створювало ореол навколо рудої голови Кнута. Невже та чорнявка справді його бабуся?

      – Перепрошую?

      Він показав рукою:

      – У могилі, в яку ти стрельнув недопалком.

      Я подивився в той бік, куди він показував. З прогалини між чорними каменями – насправді невеличкого квітника – піднімався тоненький синій димок.

      – Вибач. Я цілився на стежку.

      Він схрестив руки на грудях:

      – Он як? То як ти поцілиш куріпку, якщо мимо стежки у метрі від себе промахуєшся?

      – Влучне запитання.

      – А згадав який-небудь анекдот?

      – Ні, я ж тобі казав, на це може знадобитися час.

      – То вже минуло… – він глянув на годинник, якого не мав, – двадцять п’ять хвилин.

      Стільки ще й близько не минуло. Мені спало на думку, що шлях до мисливської хатини може виявитись довгеньким.

      – Кнуте! Дай людині спокій, – озвалась до нього мати.

      Вона вийшла з церкви і прямувала до воріт.

      Я підвівся і рушив за нею. Вона швидко переступала ногами, і її хода нагадала мені лебедя. Гравійна доріжка, що бігла повз церкву, вела до скупчення будиночків, яке, власне, й утворювало Косунд. Тиша видавалася майже тривожною. Крім цих двох і вчорашнього саама, я досі не бачив інших людей.

      – Чому майже ні в кого на вікнах немає фіранок? – запитав я.

      – Тому що Лестадіус учить нас впускати світло Боже у свої оселі, – відповіла вона.

      – Лестадіус?

      – Ларс Леві Лестадіус. Ти не знайомий з його вченням?

      Я заперечно похитав головою. Здається, я щось читав про шведського священика минулого століття, який боровся з розпустою серед місцевих мешканців, але я ніяк не міг претендувати на знайомство з його вченням. До того ж, я гадав, ті старомодні вчення давно пішли за водою.

      – Ти не лестадіанець? – здивувався хлопчик. – Тоді ти горітимеш у пеклі.

      – Кнуте!

      – Але ж так дідусь каже! А він знає, він мандрував із проповідями по всьому Фіннмарку і Північному Тромсе!

      – Дідусь іще каже, що не слід кричати про свою віру на кожному розі, – дорікнула йому мати, кинувши на мене співчутливий погляд. – Кнут буває надміру ревним. Ти сам звідки, з Осло?

      – Від народження там мешкаю.

      – Родина?

      Я заперечливо похитав головою.

      – Точно?

      – Що?

      Вона посміхнулася:

      – Ти вагаєшся. Либонь, розлучений?

      – Тоді неодмінно горітимеш! – вигукнув Кнут і поворушив пальцями, зображуючи, як я зрозумів, пекельне полум’я.

      – Не розлучений, – сказав я.

      Я помітив, як вона знову глянула на мене краєм

Скачать книгу