Ось я - Джонатан Сафран Фоєр

Скачать книгу

одне одного та нестимуть руйнування, наче японський реактор. Це було очевидно, як білий світ, та хіба що не для них. Він намагався не помічати їхнього життя, та було неможливо ігнорувати батька, що засинав перед беззмістовними новинами, та маму, яка заглиблювалася в підстригання віртуального саду її архітектурних моделей; тато почав щовечора подавати десерти, а мама казала Арґусу, що їй треба вільний простір, коли той її облизував; і якою відданою фанаткою розділу про подорожі вона стала; батькова історія браузера була забита сайтами про нерухоме майно; як мама саджала Бенджі собі на коліна щоразу, коли тато був у кімнаті, та з якою люттю тато обурювався зіпсованими спортсменами, які навіть не стараються; як мама переказала три тисячі доларів на осінній збір громадського радіо; як батько купив «веспу», щоб помститися; як у ресторані перестали замовляти аперитив; Бенджі більше не читали третю казочку на ніч, зник зоровий контакт.

      Сем бачив те, чого вони або не помічали, або не дозволяли собі помітити, і через це ще більше злився, тому що коли твої батьки тупіші, ніж ти сам, то це трохи гидко, як випити молока, думаючи, що це апельсиновий сік. Він був менш дурний, ніж батьки, через те знав, що колись вони скажуть, що йому не потрібно обирати, хоча насправді це буде не так. Сем знав, що почне втрачати бажання навчатися, чи здатність імітувати це бажання – і його оцінки скотяться донизу зі швидкістю падаючого літака за котроюсь формулою, яку він мав би добре вивчити, а прояви батьківської любові розростуться, як реакція на їхній смуток від його смутку, та його винагороджуватимуть за саморуйнування. Їхнє відчуття провини за те, що вимагають від сина забагато, дасть йому змогу зістрибнути з гачка спортивних тренувань, і він зможе виторгувати собі більше часу за комп’ютером. Вечері стануть набагато менш органічними. І скоро Сем неминуче прямуватиме на айсберг, доки його батьки змагатимуться за звання першої скрипки.

      Він обожнював цікаві факти, проте майже завжди турбувався дивними нав’язливими думками. На кшталт таких: «Що буде, якщо він побачить диво? Як він переконає усіх, що це не жарти? А раптом новонароджений розповість йому таємницю? Раптом дерево піде? Раптом він зустріне себе старшого та дізнається про всі ті катастрофічні помилки, яких він міг би не допустити, але таки допустив?» Він прокручував у голові діалоги з мамою, татом, уявними друзями зі школи, реальними друзями з «Іншого життя». Більшість із них просто посміялися б. Можливо, одного-двох вдалося б переконати. Макс принаймні хотітиме йому вірити. Бенджі йому повірить, але лише тому, що він вірить усьому. Біллі? Ні. Сем залишиться наодинці з дивом.

      У двері постукали. Не до храму, а в двері його кімнати.

      – Іди в сраку.

      – Перепрошую? – відповіла мама, заходячи.

      – Вибач, – проказав Сем, перекидаючи на столі «айпед» екраном донизу. – Я думав, це Макс.

      – По-твоєму, так нормально говорити з братом?

      – Ні.

      – А з будь-ким?

      – Ні.

      – Тож у чому річ?

      – Не знаю.

      – Можливо, саме варто запитати себе.

      Він

Скачать книгу