LITMIR.BIZ

Скачать книгу

реально все й реально цілодобово, але ми реально вже близькі до цього). Тож ми побачимо світ таким, яким він щойно був.

      > Кльова ідея. І можна в налаштуваннях розширити відрив.

      >?

      > Можна побачити світ учора, місяць тому чи в день твого народження, або ж (ну, це може статися лише в майбутньому, коли вже буде вивантажено достатньо відео) люди зможуть подорожувати своїм дитинством.

      > Уявіть, як людина, що вмирає (яка ще не народилася), колись ходитиме домом свого дитинства.

      > А раптом його знесли?

      > І там би ще були привиди.

      > Які ще привиди?

      > «Людина, що вмирає (яка ще не народилася)».

      > Воно взагалі колись почнеться?

      Сема відволік стукіт у двері з іншого боку екрана.

      – Іди геть.

      – Добре.

      – Що? – спитав він, відчиняючи двері Максові.

      – Іду геть.

      – Це що?

      – Тарілка з їжею.

      – Ні, неправда.

      – Тост – це їжа.

      – З якого дива я б хотів тост?

      – Заткнути ним вуха?

      Сем махнув рукою, запрошуючи Макса увійти.

      – Вони про мене говорять?

      – О, так.

      – Погане?

      – Ну, вони точно не співають тобі «Многая літа», чи щось таке.

      – Тато розчарований?

      – Я б сказав, так.

      Сем повернувся до екрана, а Макс із байдужим виглядом всотував деталі братової кімнати.

      – У мені? – перепитав Сем, озираючись на брата.

      – Що?

      – Розчарований у мені?

      – Я думав, ти це й мав на увазі.

      – Він бува такою бабою.

      – Ага, зате в мами завеликі яйця.

      Сем засміявся:

      – Це точно, – він вийшов із акаунту та повернувся до Макса. – Вони так повільно відривають пластир, що нові волосини встигають вирости та знову прилипнути до нього.

      – Га?

      – Я б хотів, щоб вони вже розлучились.

      – Розлучилися? – повторив Макс, і кров кинулася йому в ту частину мозку, що відповідає за паніку.

      – Очевидно.

      – Правда?

      – Ти що, нетямущий?

      – Це типу тупий?

      – Той, що не знає.

      – Ні.

      – Тож, – продовжував Сем, водячи пальцем по корпусу «айпеда», по прямокутному розриву в фізичний світ, – кого ти обереш?

      – Для чого?

      – Обереш. Щоб жити разом із ним.

      Максові це не подобалося.

      – А хіба діти просто не проводять із батьками час по черзі?

      – Ага, так і буде, але потім, знаєш, завжди настає вибір.

      Макс це ненавидів.

      – Ну, тато веселіший, – сказав він. – І в мене значно рідше будуть проблеми. Проте, можливо, я матиму більше кльових штук і довше зможу грати на компі…

      – І ти насолоджуватимешся цим, доки не помреш від цинги чи меланоми, бо ніколи не мазатимешся кремом від засмаги, або тебе просто відправлять у тюрму, бо ти щодня спізнюватимешся

Скачать книгу