LITMIR.BIZ

Скачать книгу

мене щойно збив.

      – Розкажи останнє речення заново.

      – Я почну спочатку.

      – Добре.

      – Тож був я якось у зоопарку, бо мені казали, що він найкращий на світі. І там була лише одна тварина, собака.

      – Господи!

      – Так, виявилося, що всі інші – померанці. Зрозумів?

      – Справді смішно, – відказав Сем, не в змозі сміятися, хоча жарт йому видався дійсно дотепним.

      – Ну, ти ж зрозумів, так? Померанський шпіц?

      – Ага.

      – Померанець.

      – Дякую, Максе.

      – Я тобі набрид?

      – Зовсім ні.

      – Так.

      – Навпаки.

      – Що значить навпаки?

      Сем підняв очі до стелі та сказав:

      – Дякую, що не питаєш, чи це я зробив.

      – А, – Макс потер між великим і вказівним пальцем вицвілий чек, – просто мені все одно.

      – Я знаю. Ти єдиний, кому все одно.

      – Певно, в цій родині почуття теж помирають, – промовив Макс, роздумуючи, куди піти далі.

      – Не смішно.

      – Мабуть, ти не розумієш.

      Епітомія

      – Тату? – гукнув Бенджі, зайшовши в кухню, бабуся – слідом. Він завжди говорив «тату» з питальною інтонацією, ніби цікавлячись, де ж його тато.

      – Я тут, малий.

      – Коли ти вчора готував вечерю, в мене на тарілці броколі торкалася до курки.

      – І тебе це непокоїть?

      – Весь день, взагалі-то.

      – Воно в будь-якому разі перемішується в тебе в шлунку, – повідомив Макс із порога.

      – А ти тут звідки взявся? – запитав його Джейкоб.

      – З маминої піхви, – подав голос Бенджі.

      – А ти все одно колись помреш, – продовжив думку Макс, – то яка різниця, що там доторкається до курки, яка, до речі, вже мертва.

      Бенджі повернувся до Джейкоба:

      – Це правда, тату?

      – Що саме?

      – Я помру?

      – Максе, от нащо ти це зробив? Саме цього нам і не вистачало.

      – Я помру!

      – Через багато-багато років.

      – А є різниця? – вклинився Макс.

      – Могло би бути й гірше, – сказав Ірв. – Ти міг би бути Арґусом.

      – Чому бути Арґусом – гірше?

      – Ну, знаєш, однією лапою в могилі вже.

      Бенджі ридма заридав, і в той момент у кухню влетіла Джулія, наче її принесло променем світла.

      – Що тут сталося?

      – Чому ти вже повернулася? – запитав Джейкоб, ненавидячи в ту мить усе до дрібниць.

      – Тато каже, я помру.

      – Насправді, – Джейкоб вичавив із себе смішок, – я сказав про те, що ти проживеш дуже-дуже-дуже довге життя.

      Джулія посадила Бенджі собі на коліна та сказала:

      – Звісно, ти не помреш.

      – Тоді дайте дитині два морожені бурито, – втрутився Ірв.

      – Привіт, люба, – промовила Дебора до Джулії. – Щось тут останнім часом забагато чоловіків.

      – Чому в мене тут бо-бо, мам?

      – Нема там у тебе бо-бо, – сказав Джейкоб.

      – Отут, на коліні, – показав Бенджі незрозуміло куди.

      – Мабуть, ти впав, – сказала йому Джулія.

      – Чому?

      – Там

Скачать книгу