ТОП просматриваемых книг сайта:
Ось я. Джонатан Сафран Фоєр
Читать онлайн.Название Ось я
Год выпуска 2016
isbn 978-617-12-4607-2, 978-617-12-4498-6, 978-617-12-4606-5, 978-617-12-4605-8
Автор произведения Джонатан Сафран Фоєр
Жанр Современная зарубежная литература
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Якби вони говорили те, про що думали, Джейкоб сказав би:
– Чесно кажучи, все це не так гарно, як я пам’ятаю.
А вона відповіла б:
– Та й не могло бути.
– Коли я був малий, я часто з’їжджав на велосипеді з гірки за будинком. І все коментував. Щось на кшталт: «Джейкоб Блох збирається встановити новий рекорд швидкості на суші. Він міцно стискає руль. Чи зможе він?» Я назвав це «Стрімкий спуск». Я відчував себе таким хоробрим, як ніколи за все моє дитинство. Якось я повернувся туди. Я саме їхав на зустріч і мав декілька вільних хвилин. І не зміг знайти гірку. Врешті-решт я знайшов місце, де вона була, чи мала бути, але від неї нічого не залишилося. Тільки невисокий схил.
– Ти виріс, – сказала б вона.
Якби вони говорили про те, що було в них у головах, Джейкоб сказав би:
– Я думаю про те, чому ми не займаємося сексом. А ти?
І, не образившись чи не почавши оборонятися, Джулія сказала б:
– Ага, думаю.
– Я нічого не прошу тебе казати. Обіцяю. Я просто хочу розповісти тобі, що я відчуваю, добре?
– Добре.
І з острахом він зробив би один крок на той невидимий місток і сказав би:
– Я переживаю, що ти не хочеш займатися зі мною сексом. Що ти не хочеш мене.
– Не турбуйся, – сказала би Джулія та погладила рукою його обличчя.
– Я завжди тебе хочу, – сказав би він. – Я дивився, як ти роздягаєшся…
– Я знаю. Я відчула.
– Кожна твоя частинка тіла така ж красива, як і десять років тому.
– Це очевидно неправда, але дякую.
– Для мене правда.
– Дякую.
А потім Джейкоб опинився б посеред цього невидимого містка, над безоднею імовірного болю, якнайдалі від того, що можна було б назвати безпечним:
– Як ти гадаєш, чому ми не кохаємося?
А Джулія стояла б поряд і сказала б, не опускаючи погляду:
– Може, тому що завеликі очікування?
– А ми дійсно виморені.
– Я точно знаю, що я – так.
– Я хочу сказати щось, що нелегко сказати.
– Усе добре, ти в безпеці, – пообіцяла б вона.
Він би повернувся до неї обличчям і сказав би:
– Ми ніколи не говоримо про те, що інколи в мене не встає. Мабуть, ти гадаєш, що справа в тобі?
– Так.
– Це не так.
– Дякую, що кажеш це.
– Джуліє, – сказав би він. – Справа не в тобі.
Однак ні він, ні вона нічого не казали. Не тому, що вони навмисне замовчували слова, а тому, що канал між ними був занадто засмічений для такої хороброї розмови. Занадто багато незначних нашарувань: не ті слова, відсутність слів, силувана тиша, цілком спірні напади на добре відомі дошкульні місця, згадки про речі, які варто було забути, непорозуміння та випадковості, моменти слабкості, дріб’язкова помста за дріб’язкову помсту за дріб’язкову помсту