ТОП просматриваемых книг сайта:
Ось я. Джонатан Сафран Фоєр
Читать онлайн.Название Ось я
Год выпуска 2016
isbn 978-617-12-4607-2, 978-617-12-4498-6, 978-617-12-4606-5, 978-617-12-4605-8
Автор произведения Джонатан Сафран Фоєр
Жанр Современная зарубежная литература
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Самотності?
– Усамітнення й самотність – різні речі.
– Ця дверна ручка потворна.
– Ти засмутилася?
– Цього замало та забагато водночас, щоб вкрай засмутитися. Це не ядерна фізика, не важко зрозуміти.
– От того ми й залишаємо ядерну фізику ядерним фізикам.
– Не віриться, що ти навіть не згадав про дітей.
– Це занадто боляче.
– Як усе це вплине на них? Як те, що ти бачитимеш їх удвічі менше, вплине на тебе?
Вона обперлася на вітрину та згорбилася. Жодні спроби згладити все не могли зменшити дискомфорт, який створювала ця розмова, але принаймні вони відводили удар. Джулія поклала ручку та взяла іншу, яку можна порівняти хіба що з вібратором, врученим їй на дівоцькій вечірці шістнадцять років тому. Він нагадував член приблизно так само, як ця дверна ручка нагадувала ручку. І дівчата на вечірці сміялися, і вона сміялася, а чотири місяці по тому вона випадково на нього наштовхнулася, коли обшукувала свій гардероб із надією знайти та передарувати запакований віничок для маття[20]. Тоді їй було аж так нудно, а може, гормони вдарили в голову – і вона вирішила спробувати. Нічого не вийшло. Занадто сухо. Не було бажання. А тепер, тримаючи в руці ідіотську ручку від дверей, це було єдине, що приходило їй в голову.
– Я розгубив увесь свій внутрішній монолог, – сказав Марк.
– Внутрішній монолог? – запитала Джулія з поблажливою посмішкою.
– Саме так.
Вона простягнула йому ручку:
– Тримай, Марку, це телефонує твій внутрішній монолог. На нього напала твоя підсвідомість у Нігерії, і ти маєш вислати їй двісті п’ятдесят тисяч доларів до кінця дня.
– Можливо, це звучить по-дурному й егоїстично…
– Так і так.
– Але я втратив те, що робило мене мною.
– Ти дорослий, Марку, а не герой дитячих оповідок Шела Сілверстейна, що прокручує в голові свої емоційні бо-бо, сидячи на пеньку, що залишився від дерева, яким він обігрівав свою дачу, чи що там у нього.
– Що більше ти опираєшся, то більше я впевнений, що ти згодна.
– Згодна з чим? Ми про твоє життя говоримо зараз.
– Ми говоримо про безкінечне хвилювання за дітей, від якого щелепи зводить, і про постійне прокручування в голові сварок із дружиною, які не відбулися, але забрали твій сон. Хіба ти не була б щасливішою, більш амбітною та плідною архітекторкою, якби жила сама? Хіба не була б менш стомленою?
– Стомлена? Я? Яка нісенітниця.
– От що більше ти віджартовуєшся, то більше я впевнююсь, що…
– Звичайно, була б.
– А відпустка? Хіба ти не хотіла би насолодитися нею на самоті?
– Тихіше, будь ласка.
– Або що? Хтось почує, що ти – людина?
Вона провела пальцем по ручці та сказала:
– Звичайно, я б сумувала за дітьми. Ти хіба ні?
– Я не про це питав.
– Ну, добре, так, я б хотіла, щоб у відпустці вони були зі мною і з ними.
– Важко зібрати докупи речення?
– Я
Маття – різновид японського пропареного зеленого чаю, розтовченого у порошок розміром 1–3 мкм.