LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Бувало, коли вона навмисно замовчувала якісь невинні речі, які точно б порушили його хиткий спокій, вона дивилася на свого чоловіка з любов’ю та думала: «Що з тобою трапилося?»

      – Вибач, що пізно, – сказала вона, поправляючи комірець. – У Сема проблеми в єврейській школі.

      – Ой-вей.

      – Та отож-бо. У будь-якому разі я вже тут і тілом, і розумом.

      – Може, спершу кави?

      – Намагаюся кинути.

      – Чому?

      – Занадто залежна від неї.

      – Це проблематично лише тоді, коли кави нема під рукою.

      – А Джейкоб каже…

      – Це проблематично лише тоді, коли Джейкоб під рукою.

      Джулія захихотіла чи то на його жарт, чи через дівчачу неспроможність опиратися хлопчачому шарму.

      – І все ж давай таки заробимо на свою каву, – сказала вона та забрала з його рук занадто вже штучно зістарену бронзову ручку.

      – А в мене є новини, – відповів Марк.

      – І в мене. Зачекаємо на Дженніфер?

      – Не потрібно. Це і є мої новини.

      – Ти про що?

      – Ми з нею розлучаємося.

      – Що?!

      – Ми з травня живемо окремо.

      – Ти сказав «розлучаємося».

      – Ми жили окремо, тепер розлучаємося.

      – Ні, – сказала вона та стиснула ручку, – ви не могли.

      – Не могли чого?

      – Жити окремо.

      – Я б знав.

      – Але ж я бачила вас разом. Ви були в Кеннеді-центрі.

      – Так, на виставі.

      – Ви сміялися, торкалися одне одного. Я бачила.

      – Ми друзі, друзі так роблять: вони сміються.

      – Але не торкаються так.

      Марк простягнув руку й торкнувся до плеча Джулії. Вона інстинктивно відсахнулася, що спричинило смішок у обох.

      – Ми друзі, які були в шлюбі, – сказав він.

      Джулія заправила пасмо волосся за вухо та сказала:

      – Які все ще в шлюбі.

      – Які скоро не будуть.

      – Я не думаю, що це правильно.

      – Правильно?

      – Те, що відбувається.

      Він підняв праву руку без обручки:

      – Це відбувається достатньо давно, щоб біла смужка на пальці встигла засмагнути.

      Підійшла худенька жіночка.

      – Я можу вам чимось сьогодні допомогти?

      – Може, завтра, – відповіла Джулія.

      – Я думаю, ми поки що самі впораємося, – відповів Марк із такою ж грайливою посмішкою, яку недавно дарував і Джулії.

      – Добре, я буду неподалік, раптом що, – мовила жіночка.

      Джулія поклала на місце ручку, доклавши трохи більше сили, ніж було необхідно, та взяла іншу: нержавійний восьмикутник, до смішного безхитрісний, відразливо чоловічний.

      – Що ж… я не знаю, Марку, що тобі сказати.

      – Може, «вітаю»?

      – Вітаю?

      – Звісно.

      – Але я відчуваю, що це неправильно.

      – Але ми начебто про мої почуття зараз говоримо.

      – Вітаю? Серйозно?

      – А що?

Скачать книгу