LITMIR.BIZ

Скачать книгу

запитала вона рухаючи кулаком вгору-вниз.

      – І це гівняне було відчуття.

      – Тому що я запитала про сіль?

      – Ну, можливо, не гівняне. Просто це роздратувало мене. Чи розчарувало. Що б то не було, я цим не поділився.

      – Але я поставила просте питання.

      – О, як добре зараз.

      – Я рада, коханий.

      – Але ж ти зараз розумієш, що в контексті зусиль, які я приклав для того, щоб зробити тобі приємно, запитання про сіль виражало більше твоє незадоволення, ніж вдячність?

      – Ти вважаєш, що приготувати для мене сніданок – це зусилля?

      – Це був особливий сніданок.

      – А так добре?

      – Неймовірно.

      – Тобто в майбутньому, коли мені здасться, що в страві замало солі, то мені варто змовчати?

      – Або мені варто змовчати про свої образи.

      – Твоє розчарування.

      – Я зараз кінчу.

      – Давай.

      – Я ще не хочу.

      Вона сповільнилася та стисла кулак.

      – Що ти приховуєш просто зараз? – запитав Джейкоб. – Тільки не кажи, що ти трохи ображена, роздратована та розчарована через мої образи, роздратування та розчарування, оскільки це ти точно не приховуєш.

      Вона засміялася.

      – То?

      – Я нічого не приховую, – відповіла Джулія.

      – Копни глибше.

      Вона похитала головою та засміялася.

      – Що?

      – Ти в машині співав «All Apologies» і постійно наспівував «I can see from shame».

      – І?

      – І ти співав не зовсім те.

      – Звичайно, те.

      – «Aqua seafoam shame»[19].

      – Що?!

      – Ага.

      – Aqua. Seafoam. Shame?

      – Клянуся єврейською Біблією.

      – Тобто ти мені зараз кажеш, що моя ідеально логічна фраза, логічна як сама по собі, так і в контексті, насправді всього лиш підсвідоме вираження того, що я намагаюся приховати в собі, а Курт Кобейн зумисно об’єднав слова aqua seafoam shame?

      – Саме це й кажу.

      – Що ж, я не можу повірити. А в той же час мені вкрай соромно.

      – Не треба.

      – Це зазвичай допомагає, коли хтось осоромлений.

      Вона засміялася.

      – Таке не рахується, – сказав він. – Це утаємничення стосувалося хобі. Давай щось серйозне.

      – Серйозне?

      – Щось дійсно непросте.

      Вона посміхнулася.

      – Що? – запитав він.

      – Нічого.

      – Що?

      – Нічого.

      – А звучить так, ніби все ж є щось.

      – Ну, добре, – сказала вона. – Є дещо, що я тримаю в собі. Щось дійсно непросте.

      – Прекрасно.

      – Та мене лякає такий прогрес.

      – Так і динозаври казали.

      Вона притисла подушку до обличчя та схрестила ноги.

      – Та це ж я, – підбадьорив він.

      – Окей, – зітхнула. – Ну, добре, ми ось лежимо, накурені, голі, й у мене виникло бажання.

      Він інстинктивно потягнувся рукою між її ніг і відчув, що вона вже була мокра.

      – Скажи мені.

      – Не можу.

      – Впевнений, що можеш.

      Вона

Скачать книгу