LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ми пили, коли сиділи тут востаннє? – запитав Джейкоб.

      – Я, взагалі-то, пам’ятаю, – відповіла Джулія, – бо ти мене здивував своїм вибором. Рожеве вино.

      Джейкоб пирснув і запитав:

      – А що з ним не так?

      – Нічого, – засміялася у відповідь Джулія. – Просто було несподівано.

      І вони замовили два келихи рожевого.

      Пара намагалася згадати все з того першого візиту сюди, кожну найменшу деталь: що було на них (який одяг, прикраси), що і коли було сказано, яка музика грала (якщо грала взагалі), що транслювали по телевізору, який висів над готельним баром, які безкоштовні закуски пропонували, які жарти розказував Джейкоб, щоб вразити її, а які для того, щоб уникнути незручної для нього розмови, про що кожен із них думав, у кого вистачило сміливості підштовхнути все ще молодий шлюб на невидимий місток між тим, де вони були зараз (що було захопливо, але ненадійно) і де вони хотіли бути (що було б так само захопливо, але ненадійно), місток, що проходив через прірву потенційного болю.

      На шляху до їдальні вони торкалися руками грубо обтесаних перил на сходах. Вечеряли зі свічками, майже всі продукти вирощені на території готелю.

      – Це ж наче тієї поїздки я пояснював, чому не складаю окуляри перед тим, як залишити їх на столику біля ліжка.

      – Думаю, так.

      Ще один келих вина.

      – Пам’ятаєш, коли ти повернулася з ванни, тобі знадобилося хвилин двадцять, щоб помітити записку, яку я тобі написав маслом на тарілці?

      – Ти моя солодка.

      – Ага, я ледь не вдавився від сміху. Вибач.

      – Якби ми сиділи ближче до вогню, тобі не довелося б давитися.

      – Але тоді важко було б пояснити появу калюжки з масла. О так, було б несолодко. Наступного разу зроблю краще.

      – Наступний раз – зараз, – відповіла вона. У її голосі читалися і пропозиція, і виклик.

      – Не так і просто мати медові вуста, – він підморгнув. – Медові, розумієш?

      – Так, я звернула увагу.

      – Твій стоїцизм – пілюля не з найсолодших.

      – То придумай щось справді вартісне.

      – Я знаю, про що ти подумала: «Спроба підсолодити жарт його лише погіршує».

      Це її розвеселило. Вона рефлекторно хотіла приховати посмішку (не від нього, а від самої себе) та відчула непереборне бажання дотягнутися до нього через стіл, щоб доторкнутися.

      – Що? Невже мені залишиться лише шилом патоки вхопити?

      Вона знову усміхнулася.

      – Мед передує сутності[21].

      – Цей я не зрозуміла. Може, перейдемо до каламбурів із іншими продуктами, а може, навіть до діалогу?

      – Я передав куті меду?

      – Зжалься, Джейкобе.

      – І кого ти покличеш? Хліб і джем поспішають на допомогу!

      – Цей найкращий. На ньому точно треба спинятися.

      – Каші маслом не зіпсуєш. Ну, хіба я не найсмішніший чоловік, якого ти будь-коли зустрічала?

      – Лише тому, що Бенджі поки не чоловік, – відповіла

Скачать книгу