ТОП просматриваемых книг сайта:
Аптекар. Стефані Майєр
Читать онлайн.Название Аптекар
Год выпуска 2016
isbn 978-617-12-4160-2,978-617-12-4161-9,978-617-12-3912-8
Автор произведения Стефані Майєр
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Якщо вона не здатна зняти з цього убивці протигаз, то байдуже, скільки на вулиці на нього чекає товаришів-солдатів. Він без проблем уколошкає її, щойно отримає бажане.
– Розбери пастки.
Дорогою до дверей вона удала, ніби в неї раптом запаморочилось у голові, намагаючись виграти якомога більше часу, щоб поміркувати. Хто б хотів зберегти їй життя? Чи він мисливець за головами? Чи він сподівається перепродати її відділу? Якщо вони замовили її, то вона впевнена, що вони попросили б лише її голову. Отже, шантажист-дроворуб – мисливець за головами? Я маю те, що тобі треба, але відпущу живою на волю, хіба що ви подвоїте винагороду. Меткий. Відділ, безперечно, заплатив би. Нічого кращого за час, поки вона дісталася дверей, їй на думку не спало. Система була нескладною. Три фази для кожного входу. Перша – на вулиці в кущах, ліворуч від дверей у корівник, схована під товстим шаром бруду. Через щілину, де розчинялися двері, проходив лінійний тригер, приєднаний достатньо слабко, аби роз’єднатись за найменшого пошкодження. Третя була запобіжним заходом, розташувавшись під дерев’яними панелями біля дверей; дроти на ній були неізольовані й розташовувались на відстані двох з половиною сантиметрів. Струм був постійним, лише коли щонайменше два дроти було з’єднано. Вона розмірковувала, чи варто удати, що розмикання заплутаніше, ніж є насправді, але вирішила, що немає сенсу. Усе, що вона мала зробити, – кілька секунд оглянути пастку, щоб збагнути, як вона діє. Закрутивши кінці на третій пастці, вона відступилась.
– Її… вимкнено, – вона заговорила так, щоб голос надламався посеред речення. Сподівалася, він купиться на те, що відбив у неї охоту пручатись.
– Зробиш ласку? – запропонував він.
Вона, накульгуючи, підійшла до іншого боку дверей і потягнула на себе, пильно вдивляючись у те місце, де, на її думку, мали б бути голови його поплічників. Але там не було нічого, окрім фермерської оселі вдалині. І вона, опустивши очі, заклякла.
– Що це таке? – спитала.
Власне, вона не його питала, це тільки шок проступив крізь її показний спокій.
– Це, – відповів він тоном, який можна було б назвати образливо-самовпевненим, – сто двадцять фунтів м’язів, лап і зубів. Певно, він зробив якийсь знак – вона не помітила, адже її погляд прикипів до «групи підтримки», бо тварина кинулась до нього. Звір скидався на німецьку вівчарку, дуже велику, але масть у нього була не така, яка асоціювалась із німецькими вівчарками. Цей був чисто чорний. Невже це вовк?
– Ейнштейне, – мовив він до тварини.
Той нашорошено підвів очі. Показавши на неї, він, мабуть, скомандував йому: «Пильнуй!».
Пес-вовк кинувся на неї, настовбурчивши шерсть. Вона задкувала, аж поки не уперлася спиною у двері в корівник, здійнявши руки вгору. Пес став напоготові, вишкіривши довгі гострі білі ікла, його морда була за десяток сантиметрів від її черева. Глибоко в його горлянці здіймалося