Аптекар - Стефані Майєр

Скачать книгу

погляд був прикутий до неї, аж раптом жах у його очах змінився на шок.

      – Яке. Справді. Пекло.

      – Так, це жахливо, відворотно й підло, я знаю.

      – Алекс, справді, це ж божевілля! Гадаю, у тебе проблема. Вона підвелась просто перед його носом.

      – Мій клопіт у тому, що ти не зізнаєшся, де вірус. Він уже в тебе? Чи досі у де ла Фуентеса? Коли плануєте його випустити? Де він?

      – Божевілля. Ти – божевільна!

      – У мене б, мабуть, було набагато радісніше життя, якби це було правдою. Але я вже підозрюю, що вони прислали не того лікаря. Нам тут потрібен лікар для божевільних. Гадки не маю, як змусити іншого Деніела показатись!

      – Іншого Деніела?

      – Того, що на цих фото!

      Крутнувшись, вона схопила стос фото зі столу, роздратовано на ходу штовхаючи комп’ютер.

      – Поглянь, – мовила вона, підставивши їх йому до обличчя, показуючи одне за одним, а потім кидаючи додолу. – Це твоє тіло – вона притулила фото до його плеча, перш ніж воно впало – твоє обличчя, бачиш? Але вираз обличчя інший. Хтось інший визирає з твоїх очей, Деніеле, і я не впевнена, знаєш ти про нього чи ні.

      А потім знову – впізнання. Він таки про щось знав.

      – Послухай-но, наразі я просто прошу тебе розповісти, що ти бачиш на цій світлині. – Вона піднесла верхнє фото, на якому Інший Деніел причаївся за задніми дверима у мексиканському барі.

      Поглянувши на неї, витягнув фото з рук.

      – Я… гадки не маю, нісенітниця якась.

      – Ти бачищ щось таке, чого не бачу я. Що?

      – Він… – Деніел спробував похитати головою, але вона ледве ворушилась, такими виснаженими були в нього м’язи. – Він схожий на…

      – На тебе.

      – Ні, – прошепотів він. – Тобто, так, звісно, він схожий на мене, але я помічаю різницю.

      Те, як він промовив «Звісно, він схожий на мене», знову свідчило про щиру чесність, але щось він досі недоговорює…

      – Деніеле, ти знаєш, хто це? Цього разу справжнє запитання, без сарказму та іронії. Вона вже не гралася у психолога – надто зараз. Уперше, відколи почався допит, вона нарешті відчула, що на щось натрапила.

      – Неймовірно, – видихнув він, не так від виснаження, як для того, щоб не бачити фото, а вона подумала: «Неможливо».

      Нахилившись уперед, пробурмотіла:

      – Розкажи.

      Розплющившись, він питально й пильно дивився на неї.

      – Ти впевнена? Він збирається вбити людей? Він так природно говорить у третій особі.

      – Сотні тисяч людей, Деніеле, – ствердила, відповідаючи йому так само чесно, як він відповідав їй. Вона теж заговорила у третій особі: – У нього є доступ до смертоносного вірусу, і він збирається поширити його за наказом наркобарона-психопата. Він уже й готелі забронював – на твоє ім’я. Збирається скоїти це за три тижні.

      Шепіт:

      – Я не вірю.

      – І я вірити не хочу. Цей вірус… погана штука, Деніеле. Він уб’є людей більше, ніж бомба. І неможливо контролювати, як він поширюватиметься.

      – Але

Скачать книгу