Переконання: революційний метод впливу на людей - Роберт Б. Чалдині

Скачать книгу

підштовхнула Міллера долучитися до цієї справи[33].

      З історії, яку розповів Міллер, випливають моторошні висновки. Упродовж багатьох років було розроблено дуже подібні й ефективні методи, які допомагають слідчим у різних місцях і для різної мети отримувати від підозрюваних зізнання, навіть якщо вони невинні. Це розуміння спонукало Міллера і правників рекомендувати обов’язковий відеозапис усіх допитів, пов’язаних із важкими злочинами. Таким чином, заявляли правники, люди, які бачать ці записи, – прокурори, присяжні, судді – можуть самостійно оцінити, чи зізнання були здобуті в належний спосіб. І справді, з цієї причини в усьому світі дедалі більшого поширення набувають відеозаписи допитів у важливих кримінальних процесах. Теоретично це слушна ідея, але на практиці виникає проблема: відеокамера майже завжди розташована за слідчим і спрямована на обличчя підозрюваного.

      Правове питання, чи підозрюваний зізнався із власної волі, чи слідчий здобув зізнання неналежним способом, пов’язане з причинністю – хто відповідальний за викривальну заяву. Як нам відомо з експериментів професора Тейлор, кут камери, під яким видно обличчя одного зі співрозмовників через плече іншого, робить такі судження більш упередженими до того, кого краще видно. Також нам тепер відомо з новіших експериментів соціального психолога Деніела Лессітера, що такий кут, при якому камеру спрямовано на підозрюваного під час допиту, спонукає спостерігачів приписувати підозрюваному більшу відповідальність за зізнання (і більшу провину). Крім того, як і в разі з Тейлор і її колегами, Лессітер і його команда помітили, що цей результат вирізняється своєю сталістю. Під час дослідження він виникав незалежно від того, були спостерігачі жінками чи чоловіками; студентами чи дорослими сорока-п’ятдесятирічними людьми, які мають право бути присяжними; чи вони переглядали відео раз або двічі; від їхнього інтелектуального розвитку і від того, чи їм заздалегідь повідомляли про потенційний вплив кута камери на неупередженість. Мабуть, найбільше занепокоєння викликає той факт, що однаковий механізм спрацьовував і для звичайних громадян, і для правоохоронців, і для присяжних.

      Ніщо не в змозі було змінити вплив кута камери на об’єктивність, окрім зміни самого кута камери. Ця упередженість зникала, коли запис допиту і зізнання здійснювали збоку, щоб і підозрюваний, і слідчий були в центрі уваги. Власне, цю упередженість можна було повернути в інший бік, показавши спостерігачам запис ідентичної розмови, у якій камеру наведено на обличчя слідчого через плече підозрюваного. У такому разі, порівняно із судженнями про запис збоку, виникало враження, що слідчий здобув зізнання нечесним шляхом. Як бачимо, люди схильні шукати причину в центрі уваги.

      Тому для невинної людини – можливо, вас – постає потенційна дилема, коли її запрошують у відділок поліції допомогти з розслідуванням важкого злочину. Без сумніву, немає нічого поганого в тому, щоб виконати їхнє прохання й надати свою

Скачать книгу

<p>33</p>

Цитату Деніела Вебстера взято з його «Доводів у справі про вбивство капітана Вайта» (6 квітня 1830 р.). Репліка судді Бреннана пролунала у Верховному суді США під час слухання справи штат Колорадо проти Коннеллі, 1986 р., сторінка 182. Особливо небезпечна причина, через яку самообмова так часто призводить до засудження, полягає в тому, що вона руйнує інші джерела доказів у справі. Тобто після того, як зізнання задокументовано, криміналісти (у своїх балістичних експертизах, аналізі волосся, почерку і відбитків пальців), очевидці та інформатори частіше допускають помилки, які узгоджуються з цими показаннями. Очевидно, зізнання – навіть неправдиве – переконує не лише суддю і присяжних у провині звинувачуваного, а й свідків у цій справі, які змінюють свої свідчення (можливо, несвідомо), щоб узгодити їх із утвердженим поглядом (Kassin, Bogart and Kerner, 2012). Обговорення юридичних наслідків цього див. Kassin (2012, 2014).

Детальний опис справи Пітера Райллі наведено в книгах Дональда Коннері [Donald Connery] (1977) та Джоан Бартел [Joan Barthel] (1976). За мотивами книги Бартел, яка містить повну стенограму допиту Райллі, у 1978 р. режисер Тоні Річардсон зняв телефільм «Смерть у Канаані» [A Death in Kanaan]. Мою розповідь про цю справу адаптовано з розділу про переконання, який я написав для підручника із соціальної психології (Kenrick, Neuberg, and Cialdini, 2015). Історію про зустріч Артура Міллера з Ньєн Ченг, записану з його слів, можна знайти в іншій книзі Коннері (1995) на с. 89–90.