ТОП просматриваемых книг сайта:
Переконання: революційний метод впливу на людей. Роберт Б. Чалдині
Читать онлайн.Название Переконання: революційний метод впливу на людей
Год выпуска 2016
isbn 978-617-12-2447-6, 978-1-5011-0979-9, 978-617-12-3553-3, 978-617-12-3552-6
Автор произведения Роберт Б. Чалдині
Жанр Зарубежная образовательная литература
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Життя вісімнадцятилітнього Пітера Райллі назавжди змінилось одного вечора 1973 р., коли він повернувся додому з молодіжного зібрання в місцевій церкві й побачив, що його мати лежить на підлозі і помирає в калюжі крові. Шокований і приголомшений побаченим, він усе ж таки не розгубився і відразу викликав швидку допомогу. Однак Барбара Гіббонс померла до її приїзду. Огляд тіла виявив, що жінку вбили надто жорстоко: її горло було перерізане, три ребра зламані і в обох стегнових кістках виявили тріщини.
Пітер Райллі був мало схожий на вбивцю: його зріст був 170 см, вага – 55 кг, і на його тілі, одязі та взутті не було жодної краплі крові. Але поліцейські відразу ж запідозрили хлопця в убивстві, побачивши його порожній погляд крізь відчинені двері, коли він стояв у кімнаті поряд зі своєю покійною матір’ю. Деякі люди в їхньому містечку в штаті Коннектикут сміялися з незвичайної поведінки Барбари, але інші були менш поблажливі й називали жінку непередбачуваною, непостійною, агресивною і неврівноваженою. Вона наче заради розваги дратувала людей, які траплялися їй на шляху – особливо чоловіків, – принижувала, сперечалась і під’юджувала їх. Хай там як, із Барбарою Гіббонс було важко знайти спільну мову. Тому поліцейським здавалося виправданим припущення, що Пітер, не витримавши постійних суперечок зі своєю матір’ю, зірвався й убив її в пориві гніву.
На місці події і навіть після того, як його відвезли на допит, Пітер відмовився від права на адвоката, вважаючи: якщо він розповість правду, йому повірять і швидко відпустять. Це було серйозним прорахунком, тому що він не був готовим ні в юридичному, ні в психологічному плані до переконавчого наступу, який на нього чекав. Протягом шістнадцяти годин його позмінно допитували чотири поліцейські, зокрема й поліграфолог, який повідомив Пітерові, що, згідно з показами детектора брехні, він убив свою матір. Ця розмова, зафіксована в протоколі допиту, не залишала місця сумнівам: поліграфолог упевнений у своїх словах.
Пітер: Ця річ справді читає мої думки?
Поліграфолог: Саме так, саме так.
Пітер: Отже, це точно був я? Можливо, це був хтось інший?
Поліграфолог: Це неможливо. Не з такими реакціями.
Насправді результати детектора брехні аж ніяк не можна назвати безпомилковими, навіть у руках експертів. Власне, через ненадійність у багатьох країнах і штатах їх заборонено використовувати в суді за докази.
Згодом головний слідчий повідомив Пітерові неправдиву інформацію про те, що було знайдено матеріальні докази його провини. Також він пояснив хлопцеві, як той міг скоїти злочин, не пам’ятаючи цього: він розсердився на свою матір і в нього стався напад агресії, який призвів до вбивства. Тепер він придушував у собі цей жахливий спогад. Їхнє завдання, його і Пітера, – «шукати, шукати, шукати» в його підсвідомості, доки спогад не вийде на поверхню.
Так вони й робили, випробовуючи всі доступні способи повернути втрачений
Щоб ознайомитись із даними, які показують, як кожен із цих факторів підвищує ймовірність отримання зізнання від невинної людини, див. Blagrove (1996), Kassin et al. (2010), Leding (2012), Loftus (2011); Mazzoni and Memon (2003), Perillo and Kassin (2011), Rajagopal and Montgomery (2011), а також Shaw and Porter (2015).
Є кілька причин, через які слідчі можуть удатися до таких сумнівних тактик отримання зізнання, серед яких щире бажання виявити злочинців. Але може бути й менш приємна причина: на думку слідчих, зізнання підтверджують їхню професійність. Автори найпопулярнішого довідника слідчих (Inbau et al., 2001) так описують їхні мотиви: «Кожен слідчий хоче поліпшити показники своєї роботи або в якийсь інший спосіб довести свою цінність для свого відділу чи офісу. Крім того, для них важлива популярність серед громадськості, не кажучи вже про бажання потішити власне его» (55). Далі автори мимохіть зазначають, що «…усе це є нормальними і цілком зрозумілими проявами людської поведінки» (55). Так, але роль цих факторів – показники роботи, популярність, власне его – у такому відповідальному процесі, вказана в такий недбалий спосіб, змушує мене нервово ковтати слину.