LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Під час підготовки першого дослідження вона попросила двох помічників відрепетирувати розмову, важливим аспектом якої було те, що кожен учасник брав у ній приблизно однакову участь. Стаючи почергово спочатку за спиною однієї особи, а потім іншої, вона помітила, як щоразу критикує людину навпроти неї через «домінування». Зрештою, після кількох критичних зауважень двоє колег Тейлор, які спостерігали за співрозмовниками збоку, роздратовано перебили її й заявили, що, на їхню думку, жоден із них не домінує в розмові. Тейлор стверджує: саме в той момент вона зрозуміла, не маючи на руках іще жодних даних, що її експеримент буде успішним, адже його репетиція вже справила на неї очікуваний вплив.

      Що б не робили дослідники, спостерігачі продовжували припускати, що хід розмови спрямовував той, чиє обличчя було їм найкраще видно. Вони були вражені «автоматичною» і «майже непохитною» природою цієї тенденції; навіть коли тема розмови була важливою для спостерігачів особисто; навіть коли увагу спостерігачів відвертали дослідники; навіть коли для них робили тривалу паузу перед оцінюванням співрозмовників; навіть коли спостерігачі заздалегідь знали, що їм потрібно буде повідомити іншим свою оцінку. Ба більше, ця закономірність проявлялася незалежно не лише від статі опитаних, а й від того, чи розмова відбувалася наживо, чи була записана на касету[29].

      Коли я запитав у Тейлор про цю останню змінну, вона пригадала, що записи було зроблено для контролю за чистотою експерименту. Завдяки запису того самого обговорення під різними кутами можна було забезпечити ідентичність усіх елементів розмови під час кожної трансляції. Коли отримані результати опублікували вперше, той факт, що відеозаписи можуть викликати ефект «причини, яка перебуває в центрі уваги», не вважали важливим аспектом дослідження Тейлор. Але зараз обставини змінилися, тому що певні види записаних розмов часто використовують для встановлення провини підозрюваних у важких злочинах. Щоб зрозуміти, чому і як це відбувається, потрібно детальніше зупинитися на моторошному компоненті будь-якої розвиненої системи кримінального правосуддя: здатності слідчих отримувати зізнання від людей, які не скоювали злочину.

      Вимушені самообмови викликають занепокоєння з кількох причин. Перша з них соціальна і стосується помилок правосуддя і викликів, які ці неправдиві зізнання кидають установленню справедливості в будь-якій культурі. Друга більш особиста й пов’язана з імовірністю того, що слідчі, переконані в нашій провині, за допомогою таких методів можуть змусити нас самих обмовити себе. Хоча більшість із нас уважає таку перспективу віддаленою, вона, мабуть, більш реальна, ніж здається. Думка про те, що невинну людину не можна переконати зізнатись у скоєнні злочину, особливо якщо він важкий, є хибною. Такі випадки трапляються надто часто. Хоча зізнання, отримані поліцією, переважно правдиві й підтверджені доказами, правознавці виявили сумну статистику самообмов, здобутих нечесним шляхом. Насправді часто

Скачать книгу