LITMIR.BIZ

Скачать книгу

наголошує Мак-Дермотт.

      – То піди і візьми у цього карлика в рот, може, так ти замовкнеш, – каже Прайс. – Невже тебе можна аж настільки вразити, Мак-Дермотте?

      – Все одно, – зауважую я, – дівчина нічого.

      – Так, гаряча крихітка, – погоджується Мак-Дермотт.

      – Підтверджую, – неохоче киває Прайс.

      – Ну вас, – з гіркотою говорить Ван-Паттен, – я ж знаюцю дівку.

      – Та невже, – стогнемо ми всі разом.

      – Дай вгадаю, – кажу я. – Підчепив її в «Тунелі», так?

      – Ні, – говорить він, відсьорбуючи зі своєї склянки. – Вона модель. Анорексичка, алкоголічка, знервоване стерво. Абсолютна француженка.

      – Що ти верзеш, – я не розумію, бреше він чи ні.

      – Поб’ємось об заклад?

      – То й що, – знизує плечима Мак-Дермотт. – Я б її трахнув.

      – Вона випиває літр «Столичної» за день, потім вибльовує її та випиває заново, Мак-Дермотте, – пояснює Ван-Паттен. – Цілковита алкашка.

      – Цілковита дешева алкашка, – буркоче Прайс.

      – Мені байдуже, – хоробро каже Мак-Дермотт. – Вона прекрасна. Я хочу її трахнути. Я хочу з нею одружитись. Хочу, щоб вона народила мені дітей.

      – Господи, – каже Ван-Паттен, мало не вдавившись. – Хто хоче одружитись з дівкою, яка народить кухоль горілки з журавлиновим соком?

      – Він має рацію, – кажу я.

      – Ага, а ще він хоче підчепити вірменську ціпоньку на барі, – глузує Прайс. – Що, як вона народить пляшку шампанського й пінту персикового соку?

      – Яка вірменська ціпонька? – роздратовано запитує Мак-Дермотт, витягуючи шию.

      – Господи, та пішли ви, педики… – зітхає Ван-Паттен. Метрдотель підходить привітатись із Мак-Дермоттом, помічає, що перед нами нема наших «Белліні», і втікає, перш ніж ми зупиняємо його. Не знаю, звідки Мак-Дермотт так добре знає Алена, – може, через Сесілію? Це мене дратує, але я вирішую зрівняти рахунок, показавши всім свої новенькі візитні картки. Я витягаю одну зі свого гаманця зі шкіри газелі («Барніз», 850 доларів) і жбурляю на стіл, чекаючи на реакцію.

      – Що це, грам? – запитує зацікавлений Прайс.

      – Нова візитівка, – я намагаюся поводитись, як завжди, але не можу втримати гордовиту посмішку. – Що скажете?

      – Ого, – Мак-Дермотт підіймає її, проводить пальцем, він справді вражений. – Дуже гарно. Подивись.

      Він передає картку Ван-Паттену.

      – Учора забрав із друкарні, – зауважую я.

      – Гарні кольори, – каже Ван-Паттен, ретельно вивчаючи картку.

      – Колір слонової кості, – пояснюю я. – А шрифт – Silian Rail.

      – Silian Rail? – перепитує Мак-Дермотт.

      – Так. Непогано, а?

      – Справді, дуже круто, Бейтмене, – стримано каже Ван-Паттен, вилупок заздрісний. – Але це маячня…

      Він дістає свій гаманець і кладе картку поряд із попільничкою.

      – Ти на це поглянь.

      Ми всі схиляємось над столом, розглядаючи візитівку Девіда, і Прайс тихо каже:

      – Це справді гарно.

      Моїм тілом проходить короткий спазм заздрощів

Скачать книгу