LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Викиньте їх звідси.

      Вона мовчки киває і відходить, із тим самим заціпенілим виразом обличчя.

      – Ще одне, – додає, посміхаючись Прайс, – якщо чергова партія «Белліні» з’явиться в радіусі 20 футів[47] від цього столу, ми влаштуємо метрдотелю спалення на вогнищі, так що попередьте його.

      Тривала пауза, протягом якої ми вивчаємо наші закуски, аж нарешті Ван-Паттен говорить:

      – Бейтмене?

      – Так? – Я наколюю на виделку шматочок морського чорта, набираю трохи золотого кав’яру і кладу виделку на місце.

      – Ти просто ідеальний, – муркоче він.

      Прайс помічає іншу офіціантку, яка наближається до нас із тацею, на якій стоять чотири келихи для шампанського з блідо-рожевим напоєм, і каже:

      – Та заради Бога, це вже смішно…

      Офіціантка ставить келихи на сусідній столик, для чотирьох жінок.

      – Гаряча, – каже Ван-Паттен, оминаючи увагою свою ковбаску з морських гребінців.

      – Підкачана, – погоджується Мак-Дермотт. – Це точно.

      – Я не вражений, – пирхає Пірс. – Ви на її коліна подивіться.

      Підкачана офіціантка стоїть там, поки ми її вивчаємо, і хоча ці коліна насправді належать довгим, засмаглим ногам, важко не побачити, що одне з них явно більше за інше. Ліве коліно більш горбисте, майже непомітно товстіше за праве, однак цей незначний недолік тепер видається нам непереборним, і ми всі втрачаємо цікавість до неї. Ван-Паттен дивиться на свою тарілку, ошелешено підводить очі до Мак-Дермотта і каже:

      – Ти не це замовляв. Це суші, не сашимі.

      – Господи, – зітхає Мак-Дермотт. – Ти ж сюди не їсти прийшов.

      Якийсь тип, схожий на Крістофера Лаудера, підходить до нашого столу, плескає мене по плечу і каже, перш ніж рушити до вбиральні:

      – Чудова засмага, Гамільтоне.

      – Чорт, – кажу я. – Сподіваюсь, я не зашарівся.

      – А серйозно, куди ти ходиш, Бейтмене? – питає Ван-Паттен. – Я про засмагу.

      – Так, Бейтмене. Куди ти ходиш? – Мак-Дермотт щиро заінтригований.

      – Читайте по губах, – кажу я. – У солярій. – І додаю, роздратовано: – Як і всі інші.

      – У мене… – Ван-Паттен робить паузу, щоб справити максимальне враження. – Є апарат для засмаги… вдома.

      І відкушує великий шматок від своєї ковбаски.

      – Маячня, – з відразою кажу я.

      – Це правда, – підтверджує Мак-Дермотт, говорячи з набитим ротом. – Я його бачив.

      – Це вже до всирачки надмірно, – кажу я.

      – І якого біса це до всирачки надмірно? – запитує Прайс, ганяючи виделкою по тарілці свій тапас.

      – Знаєш, яке дороге членство в тому довбаному солярії? – питає Ван-Паттен. – Річна картка?

      – Ти божевільний, – буркочу я.

      – Дивіться, хлопці, – каже Ван-Паттен. – Бейтмен обурився.

      Раптом біля столу з’являється помічник офіціанта і, не питаючи, чи ми доїли, забирає наші переважно цілі закуски. Ніхто не скаржиться, крім Мак-Дермотта, який запитує:

      – Він

Скачать книгу