LITMIR.BIZ

Скачать книгу

від тарілки.

      Виделку я заніс над нею, але рука не рухається, наче у неї є власний розум і вона відмовляється порушити чудовий дизайн страви на тарілці. Я зітхаю, безнадійно, і відкладаю виделку.

      – Чорт, я мушу записати фільм, що йде по кабельному, для Менді. – Він витирає губи серветкою і підводиться. – Я повернусь.

      – Хай вона сама запише, йолопе, – каже Прайс. – Ти що, здурів?

      – Вона в Бостоні, у дантиста, – Ван-Паттен знизує плечима, підкаблучник.

      – І що ти будеш робити? – мій голос тремтить, я й досі думаю про візитівку Ван-Паттена. – Дзвонитимеш на канал?

      – Ні, – каже він. – Мій тоновий телефон прив’язаний до програми на програвачі «Відеонікс», купив його у «Хаммахер Шлеммер».

      Він виходить, натягаючи підтяжки.

      – Як модно, – невиразно кажу я.

      – Що ти будеш на десерт? – кричить до нього Мак-Дермотт.

      – Щось із шоколадом і без борошна, – кричить Ван-Паттен у відповідь.

      – Ван-Паттен більше не тренується? – запитую я. – Він наче погладшав.

      – Схоже на те, – погоджується Прайс.

      – Хіба він не член клубу «Вертикаль»? – цікавлюсь я.

      – Не знаю, – буркоче Прайс, дивлячись на свою тарілку, тоді відсуває її й показує офіціантці жестами, що хоче ще «Фінляндію» з льодом.

      Інша підтягнута офіціантка нерішуче наближається до нас з пляшкою шампанського, «Пер’є-Жуе», не вінтаж, і каже, що це подарунок від Скотта Монтґомері.

      – Не вінтажне, от слимак, – шипить Прайс, шукаючи поглядом столик Монтґомері. – Невдаха.

      Він зводить угору великі пальці.

      – Цей вилупок такий низький, що його ледве видно.

      Здається, я показав пальці Конраду, тут не розбереш.

      – А де Конрад? – питаю я. – Треба б привітатися.

      – Це той, хто назвав тебе Гамільтоном, – відповідає Прайс.

      – То був не Конрад, – кажу я.

      – Точно? До біса на нього схожий, – каже він, але слухає мене неуважно, бо не відводить очей від відкритого декольте підтягнутої офіціантки, яка нагинається, щоб міцніше вхопити корок пляшки.

      – Ні, то був не Конрад, – кажу я, дивуючись, що Прайс не впізнає своїх колег. – У нього зачіска краща.

      Ми сидимо мовчки, поки приваблива дівчина розливає шампанське. Коли вона йде, Мак-Дермотт запитує, чи сподобалась нам їжа. Я кажу йому, що пиріг був нівроку, але соусу було забагато. Мак-Дермотт киває і каже:

      – Мені таке казали.

      Повертається Ван-Паттен, бурмоче:

      – Їхня ванна кімната не годиться для коксу.

      – Десерт? – пропонує Мак-Дермотт.

      – Тільки якщо в них є шербет із «Белліні», – позіхає Прайс.

      – То беремо рахунок? – питає Ван-Паттен.

      – Час йти по дівках, джентльмени, – кажу я.

      Підтягнута офіціантка приносить рахунок. 475 доларів, значно менше, ніж ми очікували. Кожен платить за себе, але мені потрібна готівка, тож я розплачуюсь платиновою карткою «Америкен експрес» і забираю

Скачать книгу