LITMIR.BIZ

Скачать книгу

заклалися щодо того, кого першого опублікують у розділі «Питання й відповіді», і тепер я чекаю на відповідь. Ти що думаєш? – запитує Ван-Паттен.

      – Про що? – роздратовано питаю я.

      – Лофери з торочками, довбню, – каже він.

      – Ну, хлопці… – Я обережно зважую слова. – Такі лофери традиційно носять як повсякденне взуття… – Я кидаю погляд на Прайса, мені страшенно хочеться випити. Він просковзає повз Луїса, котрий простягає йому руку.

      Прайс усміхається, щось каже і йде далі, до нашого столика. Луїс знову намагається привернути увагу бармена, і знову йому не щастить.

      – Але це заведено саме тому, що популярно, так? – нетерпляче запитує Крейґ.

      – Так, – киваю я. – Якщо вони чорні чи з кордівської кольорової шкіри.

      – А коричневі? – з підозрою питає Ван-Паттен. Я замислююсь, потім відповідаю:

      – Надто спортивно для ділового костюма.

      – Про що провадите, педики? – питає Прайс.

      Він передає мені склянку й сідає, схрестивши ноги.

      – Добре, добре, – каже Ван-Паттен. – Тепер моє питання. З двох частин. – Він робить театральну паузу. – Заокруглений комірець – це надто урочисто чи надто повсякденно? Друга частина: який вузол для краватки личить таким комірцям найбільше?

      Прайс досі стривожений, голос – напружений, і він відповідає швидко, вимовляючи слова так чітко, що їх чутно у всьому барі:

      – Це цілком універсальна деталь, яка підходить до костюмів і до спортивних курток. Для урочин такий комірець слід накрохмалити, для офіційного прийому – додати шпильку. Він раптом зітхає так, наче помітив когось.

      Я озираюсь, намагаючись зрозуміти, кого саме. А Прайс веде далі:

      – Якщо такий комірець вдягнути до блейзера, тоді він має виглядати м’яким, і годяться обидва варіанти, зі шпилькою та без неї. Це традиційний стиль для приватних шкіл, тож найкраще його врівноважить доволі невеликий простий італійський вузол.

      Він робить ковток мартіні й міняє ноги місцями.

      – Ще питання?

      – Купіть йому випити, – каже вочевидь вражений Мак-Дермотт.

      – Прайс? – мовить Ван-Паттен.

      – Так? – відгукується Прайс, оглядаючи залу.

      – Ти безцінний.

      – Слухайте, де будемо вечеряти? – питаю я.

      – Вірний містер Заґат[34] завжди зі мною, – каже Ван-Паттен, дістаючи з кишені довгий кармазиновий буклет, і показує його Тімоті.

      – Ура, – сухо реагує він.

      – Чого нам хочеться? – це я.

      – Чогось білявого, з великими цицьками. – Прайс.

      – Може, підемо у сальвадорське бістро? – Мак-Дермотт.

      – Ми збирались потім у «Тунель», то давайте кудись недалеко. – Ван-Паттен.

      – Чорт, – заводить Мак-Дермотт. – Ми йдемо в «Тунель»? Минулого тижня я там підчепив таку ціпоньку з Вассара…[35]

      – Господи, не починай знову, – стогне Ван-Паттен.

      – Тобі щось не так? – огризається

Скачать книгу