LITMIR.BIZ

Скачать книгу

готові? – Драматична пауза. – Вона подрочила мені рукою, і, ви уявляєте… навіть рукавичку не зняла.

      Він відкидається на спинку стільця і потягує свій напій, виглядаючи вкрай самовдоволено.

      Ми всі сприймаємо це серйозно. Ніхто не кепкує з Мак-Дермоттових одкровень чи його нездатності натиснути на ту дівку. Всі мовчать, але думають про одне: ніколи не знімати дівчину з Вассара.

      – Тобі потрібна ціпонька з Кемдена, – каже Ван-Паттен, прийшовши до тями після оповіді Мак-Дермотта.

      – Чудово, – кажу я. – Дівка, яка думає, що спати з власним братом – нормально.

      – Так, але ж вони вважають, що СНІД – це новий англійський гурт, – зауважує Прайс.

      – То де вечеряємо? – запитує Ван-Паттен, вивчаючи запитання, написане на його серветці. – Куди, до біса, підемо?

      – Навіть смішно, що дівчата вірять, ніби хлопців турбують хвороби і схожа фігня, – похитує головою Ван-Паттен.

      – Я не вдягатиму чортів презерватив, – виголошує Мак-Дермотт.

      – Я відксерив одну статтю, – каже Ван-Паттен, – і там написано, що шанс щось таке підхопити – нуль, нуль, нуль, нуль і половина десятитисячної відсотка, щось таке, і байдуже, з якою задрипаною хвойдою і збоченкою ти б не примудрився переспати.

      – Нормальні хлопці не можуть захворіти.

      – Ну, білі хлопці.

      – Дівчина була в довбаній рукавичці? – питає Прайс, і досі шокований. – Рукавичка? Господи, чому ти сам не подрочив замість того?

      – Знаєте, член теж встає, – каже Ван-Паттен. – Це слова Фолкнера.

      – До якого коледжу ти ходив? – запитує Прайс. – Пайн Менор?

      – Народе, – кажу я. – Дивіться, хто до нас йде.

      – Хто? – Прайс навіть голову не повертає.

      – Підказка, – кажу я. – Найбільш слизький тип у «Дрексель, Бернем, Ламберт».

      – Коннолі? – здогадується Прайс.

      – Привіт, Престоне, – кажу я і потискаю Престону руку.

      – Друзі, – каже Престон, стоячи над столом і киваючи іншим. – Перепрошую, але повечеряти з вами сьогодні не зможу.

      Престон вбраний у двобортний шерстяний костюм від «Александр Джуліан», бавовняну сорочку та шовкову краватку «Перрі Елліс». Він присідає поруч зі столом, для рівноваги поклавши руку на спинку мого стільця.

      – Мені дуже прикро, що доводиться вам відмовляти, але знаєте, так склалось.

      Прайс дивиться на мене викривальним поглядом і одними губами питає: «А його запрошували?»

      Я знизую плечима і допиваю свій «Джей енд Бі».

      – Чим вчора займався? – питається Мак-Дермотт і додає: – Нічого костюмчик.

      – Ким він вчора займався, – виправляє його Ван-Паттен.

      – Ні-ні, – каже Престон. – Дуже поважний, пристойний вечір. Без дівок, без випивки, без кокаїну. Ходили з Александрою та її батьками в російську чайну. Уявляєте, вона називає батька Біллі… Але я так втомився і випив лише одну «Столичну». – Він знімає окуляри (звісно ж, «Олівер Піплз») і позіхає, протираючи їх носовичком від «Армані». – Точно не знаю, але, здається, той дивний православний офіціант кинув кислоти мені в борщ. Я такий

Скачать книгу