LITMIR.BIZ

Скачать книгу

наскрізь і закривав зливний отвір душу. Беата стояла на порозі та фотографувала.

      – Хто-небудь з’ясував, коли настала смерть?

      – Патологоанатом скоро буде, – відгукнулася Беата. – Але rigor mortis[5] ще не настало, та й тіло не зовсім охололо. Гадаю, кілька годин тому.

      – А коли сусід із консьєржем її знайшли, хіба душ не був увімкнений?

      – А що?

      – Тепла вода могла підтримувати температуру тіла і відстрочити задубіння. – Харрі подивився на годинник: чверть на сьому.

      – Скажімо так: імовірно, вона померла близько п’ятої, – висловився Волер.

      – Це чому? – запитав Харрі не обертаючись.

      – Оскільки немає підстав вважати, що труп переносили, виходитимемо з того, що її вбили, коли вона перебувала в душі. Як бачиш, тіло і халат закривають зливний отвір. Це і викликало затоплення. Консьєрж, який вимкнув воду, сказав, що відкрита вона була на повну потужність. Я міряв тиск води – непогано для мансарди. Не так уже багато часу потрібно, щоб вода залила таку маленьку ванну кімнату і потекла в спальню. І до сусідів вона дійшла досить швидко. Жінка з нижньої квартири говорить, що було двадцять хвилин на шосту, коли вони виявили протікання.

      – Це всього годину тому, – зауважив Харрі. – А ви вже півгодини як тут. Здається, всі тут реагують на події надзвичайно швидко.

      – Ну, не всі, – мовив повагом Волер.

      Харрі промовчав.

      – Я маю на увазі патологоанатома. – Волер посміхнувся. – Йому вже належало бути тут.

      Беата закінчила фотографувати і обмінялася поглядами з Харрі.

      Волер торкнув її за плече:

      – Коли що, дзвони. Я на третьому, поговорю з консьєржем.

      – Добре.

      Харрі дочекався, поки він піде, і запитав:

      – Можна мені?…

      Беата кивнула і відійшла вбік.

      Підошви чвакали на мокрій підлозі. Всюди у ванній кімнаті були крапельки води. Збираючись у струмочки, вони збігали вниз. Дивлячись на дзеркало, можна було подумати, що воно плакало. Харрі сів навпочіпки; щоб не втратити рівноваги, обіперся об стіну, глибоко вдихнув повітря, але відчув тільки запах мила. Інших запахів, яких він чекав, не було. Це дизосмія, згадав Харрі. Про неї він читав у книзі, яку брав у лікаря Еуне, психолога, що працює зі співробітниками кримінального відділу. Деякі запахи мозок просто відмовляється сприймати або починає плутати, відчуваючи приємні аромати як огидні. У книзі говорилося, що така форма збочення нюху часто пояснюється емоційними травмами. Втім, зараз Харрі про це не думав. Думав він про те, що не відчуває трупного запаху.

      Камілла Луен була молодою. Харрі дав би їй років двадцять сім – тридцять. Миловидна. Пухкенька. Гладенька засмагла шкіра, яка, щоправда, вже набула характерної мертвотної блідості. Темне волосся, яке стане світлішим, коли висохне. І маленька дірочка в лобі, яку співробітник похоронного бюро без зусиль замаже косметикою. Більше такого макіяжу тут і не вимагалося – хіба що зробити непомітною невелику шишечку під правою бровою.

      Харрі

Скачать книгу