LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Та не зациклюйся ти на нім, Харрі.

      – Не зациклюватися, кажеш? – Харрі видихнув дим. – Він робить людям боляче, Беато. Не мені тобі розповідати.

      Беата почервоніла:

      – Ми з Томом зустрічалися зовсім недовго, Харрі, от і все.

      – Чи не тоді ти ходила з синцями на шиї?

      – Харрі! Том ніколи… – Беата осіклася, зрозумівши, що підвищила голос. Але відлуння її слів не досягло верхніх поверхів: його перекрив глухий гуркіт ліфта, що приїхав. – Не любиш ти його, – вже тихіше сказала Беата, – от і вигадуєш. Насправді у Тома є позитивні якості, про які ти й не здогадуєшся.

      – Гм… – Харрі загасив недопалок об стіну.

      Беата відчинила двері ліфта й увійшла.

      – Ти не зі мною? – Вона подивилася на Харрі.

      Той стояв і скляними очима дивився на щось. Ліфт. Двері, які треба відчиняти самому. Чорні залізні ґрати, які зачиняють за собою, перш ніж ліфт рушить. Знову крик. Німий крик. Харрі вкрився потом. Ковтка віскі виявилося недостатньо.

      – Щось не так? – запитала Беата.

      – Та ні, – хрипло відповів Харрі. – Просто не люблю старі ліфти. Я краще пішки.

      Розділ 4

      П’ятниця. Статистика

      У будинку дійсно було дві мансарди. Двері однієї з них були відчинені, але впоперек дверного отвору була прикріплена помаранчева стрічка поліцейського загородження. Харрі довелося зігнутися навпіл, а коли він випростався в усі свої сто дев’яносто два сантиметри, то ледве не впав – так запаморочилася голова. Вітальня. Дубовий паркет, коса стеля з вікнами. Спекотно, як у сауні. Невелика квартира меблювалася у дусі мінімалізму – зовсім як його власна, але на цьому схожість закінчувалася. Тут стояла ультрамодна канапа з «Хільмерс Хус», стіл із «R. O. O. M.» і маленький п’ятнадцятидюймовий телевізор «Філіпс» із прозорого пластику холодного блакитнуватого кольору, який чудово поєднувався із стереосистемою. У відчинені двері Харрі побачив кухню та спальню. Все. Було на диво тихо. Біля кухонних дверей, схрестивши руки та розгойдуючись із п’яти на носок, стояв поліцейський у пітній наскрізь уніформі та, підвівши одну брову, вивчав Харрі. Коли той потягнувся за посвідченням, поліцейський криво посміхнувся і похитав головою.

      «Усі впізнають мавпу, – процитував подумки Харрі. – Мавпа – нікого».[4]

      Він провів рукою по обличчю:

      – Де слідча група?

      – У ванній. – Поліцейський кивнув у бік спальні. – Льонн і Вебер.

      – Вебер? А що, пенсіонерів тепер теж залучають?

      Поліцейський знизав плечима:

      – Сезон відпусток.

      Харрі подивився навкруги і згадав:

      – Потурбуйтеся про те, щоб обгородили сходи та двері на вулицю. Люди ходять туди-сюди.

      – Але…

      – Це частина місця злочину. Ясно?

      – Я розумію… – скрипучим голосом почав поліцейський, і Харрі зрозумів, що двома пропозиціями щойно нажив собі на службі ще одного ворога. Список був уже довгий. – Але у мене чітка вказівка…

      – …стояти

Скачать книгу