LITMIR.BIZ

      Харрі Холе повільно крокував до Санктхансхьоуген. Головний біль тиснув ізсередини на очні яблука. До вказаної адреси Мьоллером було рукою сягнути, і Харрі, розсудивши, що прогулянка прочищає мізки, побризкав обличчя водою, відшукав у білизняній шафі декілька пляшок, в одній із яких навіть знайшовся ковток віскі, та вирушив пішки. Пройшов повз бар «Андеруотер». З четвертої до третьої. Щопонеділка – з четвертої до першої. Неділя – вихідний. Тут він не був завсідником – улюблений «Шрьодер» розташований був на сусідній вулиці, але в голові у Харрі (як і у більшості алкоголіків) була особлива картотека, куди автоматично заносився кожен шинок і графік його роботи.

      Харрі всміхнувся віддзеркаленню в чорному вікні: «Іншим разом».

      На розі він повернув управоруч і пішов по Уллеволсвейєн, вулиці для машин, а не для людей. Привабливого в ній було мало – хіба що тінь на правому боці в спекотні дні.

      Помітивши потрібний номер будинку, Харрі зупинився й подивився на будівлю.

      На першому поверсі була пральня з червоними пральними машинами. Аркуш на дверях повідомляв, що відчинена вона з 8.00 до 21.00, ціна на сушку знижена – всього 30 крон. Перед однією з працюючих машин сиділа смаглява жінка і дивилася кудись у порожнечу. Поряд із пральнею красувалася вітрина з надгробними пам’ятниками, а ще далі – над гібридом закусочної та крамниці рознощика – зелена неонова вивіска «Кебабний двір». Харрі оглянув брудний фасад. Фарба на старих рамах потріскалась, але, судячи з еркерів, над четвертим поверхом розташовувалися нові мансарди, а над нещодавно встановленими дзвінками біля вхідних залізних дверей була камера стеження. Гроші в цьому місті повільно, але впевнено текли із заходу на схід. Харрі побачив навпроти верхньої кнопки ім’я Камілли Луен і подзвонив.

      – Слухаю… – відгукнувся динамік.

      Мьоллер попереджав, але Харрі однаково здригнувся, почувши голос Волера.

      Він хотів відповісти, але голосові зв’язки не слухалися. Кашлянувши, він зробив другу спробу:

      – Холе. Відчиняйте.

      Двері задзижчали, і Харрі взявся за шорстку чавунну ручку.

      – Гей!

      Він обернувся:

      – Привіт, Беато!

      Зріст Беати Льонн був нижчий за середній, волосся коротке, русяве, очі блакитні. Не красуня, не погануля. У зовнішності Беати Льонн не було нічого, що привернуло б чию-небудь увагу. Ось хіба одяг – білий комбінезон, схожий на скафандр.

      Харрі притримав двері, поки Беата буксирувала залізні валізи.

      – Ти щойно прийшла? – Харрі старався не дихати на неї, коли вона проходила повз нього.

      – Ні, треба було повернутися в машину за цим ось манаттям. Ми тут уже з півгодини. Ударився?

      Харрі потер шрам на переніссі:

      – Щось подібне до того.

      Він

Скачать книгу