LITMIR.BIZ

Скачать книгу

href="#n24" type="note">[24]. А звідти до Німеччини. – Миха махнув рукою, – близько, дуже близько, мій товаришу… І тільки якщо у тебе сифіліс, короста, або ти харкаєш кров’ю – тоді не їдеш. Подихай тут. Дивиться на мене той Гроппе. А потім каже: «Люблю сміливих» і ламаною російською додає: «Смєлост гарада бєрьот». Так, здається, у вас кажуть переможці?» Сміється, а тут виходять німець та українець. Я думав – все, гаплик. А потім подивився на його помічника, того, що українець, він залишився оформляти мене, і благаю: «Змилостився, братчику. Я ж – свій. Усі мої зараз воюють з радянськими солдатами по лісах Волині…» І заспівав, їй-богу, затягнув так щиро:

      Ой, що ж то за шум учинився, гей,

      Що Комар до повстанців зголосився!

      Зголосився Комар до повстанців, гей,

      Щоб кусати москалів-голодранців.

      Щоб кусати москалів, ще й німоту, гей,

      Щоб прогнати з України ту голоту…

      Той зиркнув на мене і мовить: «По лісах, кажеш? Ану як назвеш мені українського командира нещодавно сформованого «Нахтігаль» – відпущу»[25]. А я йому не тільки прізвище назвав, а й кілька його позивних!

      Тоді той мовчки щось чиркнув в документах. «Іди, – каже. – Ось тобі аусвайс на підставі розпорядження доктора Гроппе і медкомісії. Щоб я тебе більше тут не бачив».

      І я побіг додому, ти чуєш? Ніг під собою не бачив! Прибіг і кажу мамі: «Ти не повіриш, звідки я сьогодні виборсався!» А потім сів на підлогу та й плачу: згадав, що неньки вже немає. До кого мовив? Мо’ до духа святого? Не знаю…

* * *

      Миха замовк і невдовзі поглянув на Льоню. Той сидів на поваленому дереві і дивився на Дніпро, схрестивши руки на грудях. Теж мовчав. Вигляд у нього був невеселий, і Миха подумав, що таки не лише йому дісталося непереливки в казані війни.

      – Ну, – кивнув Миха, – а ти?

      – Я ж кажу – декілька днів на фронті. І все. Моє життя скінчилось… – не дивлячись на товариша, буркнув моряк. – Після шпиталю в штабі працював…

      – Людське життя – це драма. Бо ми завжди помираємо, – продекламував Миха.

      – Занадто по-філософськи як для блатного, – хмикнув Льоня.

      – То мама казала. Перед смертю. Ніби втішала… Або готувала мене до свого відходу.

      Льоня ніяково зиркнув на Миху і хотів було щось додати, але не встиг.

      – На, тримай, і для тебе у мене залишилось дві хлібини, – промовив до товариша Миха.

      Льоня знітився:

      – Та не тре’… Я десь знайду…

      – Ти-то знайдеш. Я не сумніваюся. Але для початку тобі треба документи всі зібрати і тицяти-ницяти по різних комітетах, інстанціях. А ота жидівка, ой, пробач, тьотя Зіна, голодна, либонь. Це не тобі. Це їй. – Миха тицьнув дебелим пальцем на хлібину, що вже лежала перед капітан-лейтенантом.

      – А де ти стільки хліба дістав?..

      Схоже, Миха вже прийшов до тями і повернув собі колишню задеркуватість та запал.

      – Ет… ну, ти й дурний, кореш! Хлібокомбінат із босотою навідали.

      Потім, не чекаючи подальших

Скачать книгу