LITMIR.BIZ

Скачать книгу

прошкандибав до буфетника:

      – Налийте дві по сто, – велів. І сам здивувався своєму хриплому голосу. Йому до рук дали надтріснуті чарки з мутною рідиною. Після війни катастрофічно бракувало промтоварів, і посуду в тому числі, отож Льоня змовчав, зиркнувши на таку тару. Пішов шукати того дядька, котрий дав влучну пораду щодо пива. Вийшов на вулицю, але і там його не знайшов. Довелось пити самому. Холодна горілка пішла краще за пиво.

* * *

      – Зіно Яківно, а яка тоді була Аля?

      – Слухай, Льонечку, ти п’яний. Завтра поговоримо.

      – Так, я знаю. І я вперше забув, що я – п’яний інвалід. Я зараз просто п’яний. Розумієте?

      – І де ти так устиг…

      – Це не важливо… Місць повно. А все ж, яка була Аля?

      – Вона була прекрасна, Льоню… Я знаю, що ти хотів з нею одружитися… А тепер – іди спатки. Я сьогодні не хочу знову плакати.

      – Зіно Яківно, я приніс вам хліба. Зустрів Миху і отримав буханку просто так…

* * *

      Вранішнє сонце було безжальним до людини з похмілля. І воно ніби промовляло: «Вставай та йди». Льонько достеменно не знав, куди має йти. Здається, він заблукав у тому парку Шевченка, куди водив його, малого, батько, і так з того парку і не вибрався.

      Знову згадав «київський котел», героїчні дні оборони Києва, битву за Київ (від різних назв сенс не змінювався). Спогади були такими яскравими… Вони накривали його з головою, і він пірнав у них до баротравм.

      Ось ніби тільки-но його було призначено командиром бронекатера. Буревійний сорок перший. Війна. А йому минає лише двадцять перший рік. Молодість… Його розвідувальний бронекатер типу «Д» (себто дозорний) старший за нього на чотири роки. Побудований в Америці компанією «Муллінс і К°» на замовлення військового відомства. Німці його вже захоплювали у вісімнадцятому і використовували як сторожовий катер. Залишили. Потім він брав участь у громадянській війні. Лискучий, сірий, прудкий… Потім потрапив до складу Пінської флотилії.

      Льонько устиг понюхати пороху у складі дніпровського загону Пінської військової флотилії і навіть підірвати свій бронекатер (між іншим, єдиний з п’ятнадцяти вцілілих після боїв за Київ)[29].

      Насправді йому пощастило, адже десь сто моряків з Пінської флотилії потрапили до полону, і їх стратили. Виходить, дійсно пощастило, бо йому «лише» відірвало ногу. Чорний гумор, як то кажуть військові. Ось так.

      Санітарна машина встигла вивезти Леоніда до Києва. Туди кривавого вересня сорок першого, під час другого штурму Київського укріпрайону, який розпочали війська 29-го армійського корпусу вермахту, відходили по Дніпру та Десні кораблі флотилії. Всі моряки із затоплених кораблів концентрувалися на Подолі, в будівлі штабу[30].

      Аж тут раптово починається артилерійський обстріл – важке поранення в плече отримує контр-адмірал Рогачов, командувач Пінською військовою флотилією. Це поранення рятує Рогачову, а відтак і Льоні, життя. Командувача вивезли на літаку з оточення буквально в останній момент, а лейтенанта без ноги він прихопив із собою. Закон моря:

Скачать книгу