LITMIR.BIZ

Скачать книгу

лінгвістику і філологом ставати не хотів. Можливо, то був лише юнацький максималізм? Спротив батькової волі? Адже фотографічна пам’ять його ніколи не зраджувала. Він міг би бути визначним спеціалістом з таким хистом. Однак… Господи, капітан-лейтенант і сам не вірив, що став військовим. Всі іспити здавав завдяки фотографічній пам’яті. І навіть вивчив французьку з бабусею завдяки їй. І якби не війна, скоріше за все, таки б вступив на філологічний до батька. «Пробач, тату…» – знову промайнуло в голові. Льоня на якусь мить заплющив очі. Аж раптом коло нього хтось тихо прошепотів: – Привіт…

      Він ураз здригнувся. Подумав: «Неочікувано. Мене підстерегли» і подивився довкола. То була дівчина, ні, таки жінка, тільки мініатюрна і коротко підстрижена. Моряк констатував, що дуже худа. Він нічого не встиг проказати до неї, милуючись якусь мить дрібними жовтими квітами на її сатиновій вишиванці, дуже жіночній.

      – Я помітила, в тебе дві хлібини… – Жінка зніяковіла і затиснула губи. Було видно, що вона примушує себе це казати. Потім подивилася Льоні прямо у вічі і посміхнулась: – Я можу тобі дати трохи городини. І навіть картоплі. Тільки дай мені, будь ласка, половину хліба натомість.

      Вона нагадувала косулю. У неї були великі вологі карі очі і безліч дрібних жилок, міріадами розсипаних під тонкою шкірою. Льонько нічого не відповів. Він дивився на пульсацію судин на її тонкій шиї. Жінка стрепенулась: – Ні! – І тут тільки він усвідомив, що поклав свою руку поверх її. Вона різко підвелася. І лише тут до капітан-лейтенанта повернувся голос:

      – Зажди… Вибач. Я замислився. Як тебе звати?

      – А навіщо це?

      – Ну… – почав він розмірковувати, відчуваючи свою перевагу після того, як йому однією фразою вдалося зупинити втечу незнайомки. – Городина за хлібину – це не рівноцінно. Ми ж не на товкучці. Можу я на додачу до овочів почути твоє ім’я?

      І Льонько заусміхався. Йому здалося, що він напрочуд дотепний.

      – Гаразд. Називай мене… – Дівчина замислилась. – Давай так. Я пропоную тобі таке. Якщо поцілиш камінчиком в отой сміттєвий бак – скажу своє ім’я. А якщо ні –віддаси мені хліб, і все. Отакий ленд-ліз для постраждалої під час війни. Годиться?

      – О-о, панянко… – засміявся він. – Хитра ж ти! Пропоную трохи ускладнити: кожен кидатиме, і ми збільшуватимемо відстань. Хто перший промахнеться – той і програв. Не дивись, що я одноногий. Руки у мене вправні.

      – Справедливо, – погодилась дівчина. – Давай так.

      І вони заходилися кидати камінці у бетонний бак. Врешті Льонько таки промазав, але здаватись не хотів.

      – Зажди! Там уже така відстань, що тяжко не програти.

      – Он як? А я гадала, ти чесний. Що ж… – розвела руками дівчина. – Залишусь без хліба. Матиму на увазі, які на флоті хитрі моряки.

      – Ох ти ж яка… – Льонько широко усміхався. – Програв – визнаю! Але я дуже-дуже хочу дізнатися твоє ім’я.

      – Тоді пропоную наступне. – Дівчина на якусь мить замислилася. –

Скачать книгу