Церква святого Джеймса Бонда та інші вороги - Галина Горицька Ретророман

Скачать книгу

газет, які траплялось йому читати у штабі, що ще до кінця травня 1945 року Хрещатик заасфальтували й добудували колектор під ним – тунель у півтора кілометри завдовжки, де мали проходити усі головні труби і кабелі центру міста. Ці стратегічні завдання були першочерговими, порівняно з відновленням будинків, і газети періодично нагадували про цей «успіх» відбудови.

      Але на капітан-лейтенанта головна вулиця столиці справила неоднозначне враження. На фоні гнітючих уламків будинків і справді кидалось в очі те, що Хрещатик уже було заасфальтовано і ніби поділено на клітинки острівцями безпеки для переходу пішоходів і щоглами ліхтарів. Також по шосе весело курсували тролейбуси. На тротуарах виділялися дерева, адже ще минулої осені вулицю обсадили десяти-дванадцятирічними липами, в деяких місцях вони чередувалися з горобиною і, звісно, – з каштанами, символом головної артерії міста. Він завважив, що і про це десь читав.

      Однак про те, що ніщо не було готове до початку будівництва, не доводилось ані чути по радіо, ані читати в газетах. Леонід бачив тепер на власні очі, що Хрещатик і досі вкривають напіврозібрані завали. Він не знав, що – як завжди – на закритих зібраннях партактиву усі нарікають на те, що будівельних матеріалів на такий масштабний проект бракує.

      Він спостережливо зауважив про себе, що ніде не видно бодай фундаменту нових будівель за зеленою завісою дерев, ніби спеціально висаджених густо, аби закривати собою руїни. Згадав, що в номері «Блокнота агітатора» саме з’явилася стаття «Київ через п’ять років», де керівництво обнадійливо стверджувало, що спорудження будинків можна буде почати за рік (себто в сорок сьомому) і завершити за п’ять років.

      Хай там як, всім мешканцям столиці ще не відомо було, що розбудова Хрещатика почнеться лише наприкінці сорок дев’ятого і затягнеться аж на десять років. І навіть сам Каганович, якого у березні 1947 року буде призначено першим секретарем ЦК КП(б)У, спеціально для організації та проведення «операції Вісла», в перерві між депортаціями до Сибіру українців, прибувши з нетривалим візитом у 1947 році до Києва, на нараді в міськкомі партії скаже таке: «Ну, знаєте, довгий час тримати рани відкритими не можна. Адже, хоч вони агітують проти німців, настане час, коли усе це почне агітувати проти нас. – В цей момент в залі почався галас. Однак Каганович нікого не боявся. Особливо київських урядовців. – Що ви за господарники? Чотири роки минуло! Чому нічого не робиться?»…

      А зараз Льоня просто думав: «Значить, не збрехала…», згадуючи слова сусідки. І йому боліло, бо Хрещатик – то був не якийсь ідеологічний символ, а рідна вулиця з дитинства.

* * *

      Звісно, будинку, в якому колись була крамниця, де працював Миха, також більше не було. Льоня хотів побачити будь-яку розруху, лише б щось залишилось. Це було б хоч якимсь доказом, що його товариш живий. Нехай з пустими полицями, що виднілись із порожніх зіниць широких вікон. Нехай навіть без полиць…

      Льонин апатичний настрій після побаченого Хрещатика якось ураз перемінив його внутрішньо – щось обірвалося.

      Звідкись

Скачать книгу