ТОП просматриваемых книг сайта:
ЧОРТІВ ПОСОХ. Родіон Рахімов
Читать онлайн.Название ЧОРТІВ ПОСОХ
Год выпуска 0
isbn 9785449609212
Автор произведения Родіон Рахімов
Жанр Современная русская литература
Издательство Издательские решения
– Мені не зрозуміло, – запитав я, – чому я потрапив в цю компанію? Що я зробив такого, що удостоївся такої честі?
– Ти, мать твою, повинен був вкусити Єву за стегно, – продовжував він, читаючи мої думки. – Або хоча б яблука в саду. Ні ж… замість цього ти увивався за нею… будував оченята, щоб тебе… сука повзуча…
– Так вона ж з ребра Адама? Я за неї не відповідаю…
– Саме так! Не те ребро – не ті пішли нащадки. В результаті, і мені клопітно і Творцеві зайвий головний біль! А у нас з ним Договір, щоб усе було порівну: світла і темряви, добра і зла, сміху і сліз. Де якийсь перекіс, тут же десь висловлюється катастрофою всесвітнього масштабу…
– Я вимагаю адвоката! – сказав я.
– Що, надивився голливудких фільмів?
Тут він клацнув пальцем. Вжик!
…І я вже на Дні Народження Землі. Уявляєш? Перший день! Всі з голочки: небо синє, синє, вода чиста, як сльоза немовляти, гори, вмиті дощем, блищать, як у кота яйця… Оба-на! З ким поведешся, від того і наберешся! Це я вже нахапався від «Крилатого». Так от всі новехонько! Трава зелена – презеленая, ні одна, прошу вибачення, падла… ще не встигла загидити. Куди не повзи, скрізь чистота. Кругом ягоди і фрукти, і ніяких там тобі хімікатів. Ні комарів, ні мошок, одні бджоли десь нагорі дзижчать. І Єва голяка бігає по зеленій траві, і з Адамом заграє, сміхом заливається, водою з струмка кокетливо ніжкою на нього бризкає. Красива така, зараза!
Кусати, кажеш? Чим кусати? У мене і отрути-то немає. Бо я тут одні ягоди і фрукти ковтаю. Піду краще на камінці під яблунею погреюсь.
І тільки влаштувався на сонечку калачиком, як тут щось клацнуло… І я постав перед «Крилатим».
…«Крилатий» подивився на мене своїми котячими очима з таким виглядом, ніби знає про мене абсолютно все.
– Скажи-ка… мать твою! Чому ви зі своїм дружком Федькой Караваєвим паркан Семенову ламали? Згадую. Але після райського життя нічого в голову не йде.
– Вистачить, балда, скрипіти мізками. Все одно толку ніякого – він клацнув пальцем, запахло озоном… і морозною свіжістю.
…І я вже кочуся з Млинової гори. Мені тоді було п'ять чи шість років. І ми з хлопцями каталися з кар'єра. Хто на чому: санки, лижі, ковзани – все було в ходу. А я стягнув у мами білизняний оцинковане корито з заокругленим дном і на заздрість хлопцям пролітав зі свистом по пухкому снігу до самого ставу!
– Дивіться, дивіться! Чиясь корова втекла, – вигукнув один з хлопчаків, показуючи мокрими від снігу рукавицями у бік Крижаної дороги. Туди, куди ще затемна виїжджали наші батьки ставити стаханівські рекорди, вирубуючи ліс. Ще був далекий той день, коли на місці нашого селища буде шуміти молода посадка сосен і ялин в людський зріст. І лише старі липи, як німі свідки того, що сталося, будуть ще довго стояти в тих місцях, де була семирічна школа, клуб, гаражі та магазин.
Не стане лісу – не стане і роботи.